19.

Каміла.

Проходжу всередину, підсвічуючи собі ліхтариком. Не наважуюся увімкнути світло, хоч і розумію, що навряд чи Дін встиг би повернутися раніше за мене.

Мені потрібен дуже хороший план...

Прокрадаюся на кухню й у сутінках роблю собі канапку. Хоч і була на вечірці, а майже нічого не з'їла. Утім, як зазвичай.

Швидко дожовую свою невеличку вечерю й запиваю склянкою води. І куди я так спішу? Та він там до ранку буде, швидше за все. Та навіть якщо й ні... А що він мені зробить, власне?

Знаходжу в надрах шафи попкорн і закидаю до мікрохвильовки. У холодильнику ще лишилося трохи соку. Висипаю готовий попкорн до глибокої миски й тягну це все до вітальні. Там влаштовуюся зручніше на канапі й вмикаю телевізор.

Нарешті я додивлюся цей фільм!

Роблю звук максимально тихішим й намагаюся не шурхотіти попкорном. Весь час прислухаюся до звуків у будинку. У принципі, мені вистачить кілька секунд, щоб зірватися з місця й утекти до кімнати.

Нарешті, нарешті настала ця сцена! Сідаю рівніше й пильно вдивляюся в екран. У ньому головний герой палко зізнається героїні в коханні, після чого пристрасно її цілує. Завмираю, не в силах передати увесь спектр емоцій, які зараз відчуваю.

— То ти в нас романтик, — хижо лунає просто над моїм вухом.

Здригаюся й смикаюся вперед, але рука Діна спритно повертає мене на місце. Хлопець присідає навпочіпки й кладе підборіддя на спинку канапи просто біля моєї шиї.

— А ти куди це зібралася? — питає зловісним тоном, а я сильно стискаю губи.

Я ж так уважно стежила за обстановкою! Як я могла його пропустити?! Треба було дивитися фільм у кімнаті.

Але кому я брешу, я зробила це спеціально. Хотіла подражнити Діна. А тепер він обов'язково подражнить мене.

— Відпусти! — голос зрадницьки зривається на пискіт.

Його гаряче дихання безжально обпікає ніжну шкіру. Легкий аромат ожини проникає глибоко в мій ніс, бавиться з рецепторами й плавить мій мозок, позбавляючи можливості триматися нормально.

— Спочатку поговоримо, — Дін відпускає моє плече, але кладе руку поруч так, щоб у нього була можливість швидко мене схопити. — Що то було?

— Де? — роблю вигляд, що не розумію, про що це він.

Хлопець нахиляється ще ближче до мого вуха. Всім моїм тілом миттєво пробігається табун мурашок.

— На вечірці, — тихо шепоче, а я відчуваю електричний розряд, що пронизує аж до кінчиків пальців.

— Конкретніше, будь ласка, — злегка затинаюся й надто шумно ковтаю слину.

Дін смикається й важко видихає. Отже, в цю гру можна грати вдвох. Тільки я не дам ради...

Ненавиджу себе за це. Що такого сталося між нами, що я так чутливо реагую на цього хлопця? Не хочу цього!

— Можу продемонструвати, — хитро мовить хлопець і торкається пальцями мого підборіддя.

Вчасно хапаю його за руку й прибираю вбік, заразом відсовуючись хоча б на кілька сантиметрів.

— Не треба, — твердо заявляю, панічно намагаючись придумати хоч якийсь план.

Але замість мозку — розплавлений кисіль. Не можу зосередитися. Через нього. Що зі мною не так?

— Тоді я тебе слухаю, — Дін спритно перестрибує канапу й сідає поруч зі мною.

Опускаю очі й впиваюся поглядом у килим. Який гарний візерунок! Заспокійливий такий...

— Що ти хочеш почути? — питаю, не підводячи очей.

Я що, серйозно збираюся говорити з ним на цю тему?