12.

Каміла.

— А я наївно вважала, що він застарий для таких подій, — розчаровано кидаю й хапаюся рукою за голову.

— Каміло, він всього на рік від тебе старший, — скептично мовить Вероніка. — І взагалі, чого ти одразу так песимістично?

— Бо він зруйнує мені цей вечір, щойно побачить, — кажу приречено, заразом вигадуючи план непомітної втечі.

— Якщо побачить, — наголошує подруга. — В чому я дуже сумніваюся. Та він буде весь вечір зайнятий і точно не стане витрачати час на тебе. Подивись, скільки вже навколо нього дівчат!

— А головне, що вони в ньому знайшли, — пирхаю й розвертаюся до хлопця спиною.

Краще не ризикувати. Гадаю, Дін і досі злий за витівку з водяною кулькою.

— Ревнуєш? — знову чую нотки хитрощів у голосі Вероніки.

От, скажіть мені, чого вона добивається? А краще, що вже задумала моя найкраща подруга? Аж страшно...

— Скоріше заздрю, — видаю скептично, чим викликаю у Ніки приступ реготу.

— Я навіть коментувати це не буду, — відмахується вона. — Сідай, розпочинаємо полювання.

— А може підемо до якоїсь іншої кімнати? — питаю й неохоче сідаю за столик, на який вказала дівчина. — Не всі ж гості тут.

— Не всі. Але я вже підібрала тобі кількох жертв, — подруга захоплено потирає руки.

— А можна без цього, будь ласка? — благально запитую, хоча й розумію, що це марно.

Якщо Вероніка щось вирішила, то я можу тільки поспівчувати тим, хто опиниться на її шляху...

— До речі, а чи не повинна була ти, люба подруго, бути сьогодні разом з Скіларом? — хитро запитую, згадавши про її пречудову відмазку.

— Ні, — активно мотає головою зі сторони в сторону. — Ми знову посварилися.

— То я можу в тебе пожити? — продовжую тиснути.

Це мій шанс!

— Теж ні, — відмовляє, навіть не подумавши. — Я хочу трохи побути наодинці в себе вдома.

— Ти просто хочеш безсовісно віддати мене в пащу цього дикого звіра! — зайвий драматизм ніколи не завадить.

— Давай заб'ємося, що він навіть не зверне на тебе уваги, — хитро-хитро каже Ніка й виставляє вперед руку.

— Не хочу, — відмахуюся, а сама продовжую уважно стежити очима за хлопцем. — Ти сказала, що ми тут трошки побудемо й підемо додому, то ж я потерплю.

Вечір за столиком проходить доволі нудно. Вероніка активно грає очима, намагаючись привернути увагу до власної персони. Ось хто ніколи не засмучується...

До нас підходять познайомитися кількоро хлопців, але подруга рішуче їм відмовляє. Вона точно чекає, доки нас не помітить Дін...

— Що ти тут робиш, Ніко? — раптом лунає десь поруч сердитий голос Скілара, колишнього (а може вже й ні) хлопця Вероніки.

Та здригається й поволі підводить свої оченятка, невинно кліпає віями.

— Скіларе? — тільки й видушує з себе здивовано.

А я закочую очі. Нічого нового. Вже не вперше стаю свідком подібної сцени.

— Ходімо, поговоримо, — наполегливо мовить Скілар. — Вибач, Каміло, ми на пару хвилин.

Стверджувально киваю, а сама внутрішньо зітхаю. Знаю я їх "пару хвилин".

Солодка парочка йде, а я тепер сиджу на самоті й підпираю щоку рукою. Таким чином минає десять хвилин. Потім п'ятнадцять. В принципі, на подругу можна вже не чекати.

І краще перейти звідси в якесь більш безпечне місце, доки мене не помітив Дін.

Окидую швидким поглядом натовп танцюючих. Мій ворог кружляє з якоюсь білявкою. Може, він і дійсно не проміняє своє заняття на мене, але повторюся, краще не ризикувати.

Підводжуся з місця й прямую до дверей, що ведуть у коридор. Далі підіймаюся сходами на другий поверх і видихаю з полегшенням. Тут значно тихіше. Мені подобається.

Проходжу вперед, попутно зазираючи у відчинені двері. Якісь спальні, туди я точно не піду. А оце схоже на кухню. Заходжу всередину й зручно вмощуюся за барним столиком. Посиджу тут трохи й піду додому.

Витягую з сумочки телефон і беруся за перегляд стрічки новин. Дін уже встигнув викласти кілька фото зі своїми прихильницями. Ммм. Може, зіпсувати йому вечір і теж опублікувати власне фото? Він точно зрозуміє, де це. І піде мене шукати. Ха-ха.

Відкидаю цю ідею майже одразу. Якою б привабливою вона не звучала, не впевнена, що хочу саме зараз зв'язуватися з Діном. На нас і так чекають цілих два тижні, сповнених пригод.

— Привіт, красуне, — раптом лунає в мене за спиною чийсь голос. — Нудьгуєш?