10.

Дін.

— Чого такий нервовий? — Кір впевнено веде автомобіль у напрямку виїзду за місто. — Розслабся, сьогодні буде наш вечір.

— Їй вдалося мене обійти, — пирхаю, й досі згадуючи кульку з водою, що летіла просто в мене. — А я не був до цього готовий.

— Ваше протистояння триває? — друг видає короткий смішок, котрий дратує мене ще більше. — Не набридло ще? Вже ж не малі діти.

— Вона мене дратує. Завжди поводиться, як якась принцеса, — сердито випльовую. — А ще вона знищила мою колекцію, якщо ти раптом забув.

— Скільки років минуло з того моменту? — весело запитує Кір, а я вмить насуплююся.

— Вісім. Але таке не забувається, — витягую з кишені телефон, швидко перевіряючи наявність нових повідомлень. — Але не хвилюйся, скоро я зможу на кілька годин про неї забути.

Хлопець мовчить. То й на краще. Через Камілу мені довелося шукати нову футболку, а потім ще й прасувати її. Добре, що завчасно запитав пані Олівію, де у них лежить праска. Незносне дівча.

— А вона змінилася, — раптом каже Кір. Повертаю голову й окидую його здивованим поглядом. — Виросла, так би мовити. Фігурка — вогонь.

— І характер теж вогонь, — додаю з відчутною долею скепсису. — Обпече так, що пошкодуєш, що купився на фігурку.

— Та годі тобі, — друг змахує рукою. — То ти просто підхід до неї ніяк не можеш знайти. Вона ж єдина дівчина, котра не звертає на тебе уваги.

Стискаю зуби й насилу стримуюся від доволі негативного коментаря. Кір занадто добре мене знає. І завжди вміє влучити в ціль.

— Я ніколи й не намагався, — відказую замість цього. — Каміла мене не цікавить.

— А вона якось трохи дивно на тебе реагує, — не здається хлопець.

— Кіре, закрили цю тему, — кажу трохи різкіше, ніж треба. — Правда, в моєму житті й так її буде забагато найближчим часом.

Автомобіль зупиняється біля воріт величезного будинку. Сьогодні подруга сестри Кіра, Еріка, влаштовує тут вечірку на честь власного дня народження. Вона — нашого віку, але тут будуть і старші дівчата. І я дуже націлений на знайомство з однією з них.

Стулки розсуваються, й ми плавно заїжджаємо всередину. А тут все досить помітно змінилося з останнього візиту. Батьки Еріки висадили нові декоративні кущі, а ще додали фонтан неподалік від головного входу. Непогано.

— Що б ти обрав: розповісти якийсь свій секрет або поцілувати Камілу? — раптом питає Кір.

Стріляю в нього сердитим поглядом і закочую очі. Чого він так учепився в її тему?

— А ти? — відповідаю питанням на питання. — Сподобалася?

— Може, й сподобалася, — Кір уважно дивиться мені в очі. — Ти ж знаєш, такі, як вона, в моєму типажі.

— Я б на твоєму місці з нею не зв'язувався, — вибираюся з салону й розминаю затеклі кінцівки. — Хоча сумно точно не буде. Ти хоч дівчатам про це не кажи, бо залишишся без десерту.

— Може, вони всі вишикуються в чергу й влаштують мені попит, — весело мовить Кір, після чого його автівка повільно рушає в бік гаражу. — Побачимося всередині, друже.

Підходжу до дверей і натискаю на кнопку дзвоника. Невдовзі на порозі з'являється Еріка. На ній світло-блакитна коктейльна сукня, котра гарно контрастує на фоні засмаглої шкіри.

— Діне, привіт, — тягнеться до мене й обіймає. — Так давно тебе не бачила.

— Привіт, з Днем народження! — обіймаю дівчину у відповідь, після чого простягаю невеличку коробочку, акуратно перев'язану стрічкою.

У нас із нею досить гарні стосунки. Хоча я твердо постановив не переходити межу дружби. Не хочу все псувати. Хоча Еріка часами дає досить прозорі натяки, намагаюся їх ігнорувати.

— Дякую, сонце, — Еріка усміхається. — Ходімо далі.

З дальніх кімнат лунає гучна музика. Проходжу довгим коридором, слідуючи за хазяйкою. Та показово виляє стегнами й час від часу обертається, чи то перевіряючи мою реакцію, чи то впевнюючись, що я ще тут.

— Еріко, будь ласка, — не витримую й коментую, хоча й не надто хочу псувати її святковий настрій. — Ми ж уже про це не раз говорили.