Каміла.
Зачиняю двері на замок і одночасно радію, що вмовила тата його встановити. Не сьогодні, Діне, не сьогодні. Впевнена, він не стане ломитися всередину, бо потім буде важкувато пояснити нашим батькам, що тут відбувалося.
Підходжу до ліжка й переможно плюхаюсь на м'яку ковдру, розпластавшись по всій поверхні. Тиша й безпека... Клас!
Заплющую очі й прислухаюся до кожного відчуття у власному тілі. На думку одразу спадає сьогоднішній вибрик Діна. Ми були так близько... І це було так... незвичайно? Облизую пересохлі губи й перевертаюсь на бік. В мене немає пояснення, чому він це зробив. Але впевнена, що це частина якогось масштабного хитрого плану.
І мені зовсім це не подобається. Бо минуло вже кілька годин, а я досі відчуваю дотики Діна. Тримайся, Каміло. Тут тільки вперед!
Просто так лежати й нічого не робити швидко набридає. Сідаю на ліжко й прислуховуюсь. За дверима якось аж надто тихо. Кидаю погляд на годинник — шоста п'ятдесят п'ять. Ці два тижні точно будуть веселими.
Невдовзі з вулиці лунає звук автівки, що під'їжджає. Підходжу до вікна й бачу ту саму, на котрій нас привіз сюди Кір. Тобто, він ще й гостей у моєму домі приймати збирається??? А не занадто нахабно?
Стрімко підходжу до дверей і застигаю на місці, як укопана. Це ж стовідсоткова провокація! І з двома хлопцями я точно не впораюся. Тут хоча б з одним дати раду. Розвертаюся на п'ятках і знову підходжу до вікна. Забираюся на підвіконня з ногами й починаю слідкувати за подвір'ям.
Вже за кілька хвилин на вулиці з'являється Дін. Чорна футболка відкриває доволі підкачані руки, а сірі джинси гармонійно довершують стиль. Так, схоже, що Вероніка мала рацію, коли казала, що хлопець ходить у зал. Виглядає дійсно ефектно.
Тааак! Про що я вже думаю???
Кілька разів легенько ляскаю себе по вухах, щоб вибити з голови дивні асоціації. Але погляд сам чіпляється за татуювання на лівій руці: дракон, що тягнеться від передпліччя до зап'ястка. Раніше його точно не було!
Ех, а мені мама не дозволяє. Хоч мені вже й дев'ятнадцять. І я цілком можу сама керувати власним життям.
І чому я не з'їхала ще перед вступом? Поселилася б уже якось у гуртожитку. Але ні, мамі вдалося мене вмовити побути вдома аж до самого початку занять. Хто ж знав, що на мене очікує підстава у вигляді Діна. Досить спокуслива підстава, хочу сказати...
Добре, я навіть не буду сперечатися, що виглядає він шикарно. Але це не зупинить мій майбутній вишуканий план помсти. Хитро потираю долоні й ще сильніше притуляюся до вікна. Хлопці сідають до автівки й виїжджають із подвір'я. Ооо, так навіть краще. Тепер я сама вдома!
Якщо, звісно, Дін не найняв собі близнюка-актора, котрий зіграв його від'їзд. Але це вже щось на грані параної. Я не сплутаю його ні з ким. Й за лічені секунди знайду в натовпі. Тож у Діна немає тут шансів!
Підходжу до дверей і обережно їх відчиняю. Роззираюсь навколо, пасток наче немає. Якось аж надто дивно...
Спускаюсь на перший поверх і проходжу до кухні, так і не втрапивши в жодну пастку. Щось якось аж страшно трохи...
Підстрибую на місці, бо всю кімнату заполоняє друга пісня, яку я ненавиджу. Швидко кручу головою у пошуках джерела звуку, після чого розумію, що це знову мій власний телефон. Котрий, до речі, лежить у кишені! Витягую пристрій — на екрані фото подруги.
— Слухаю, — відповідаю, обережно притуляючи мобільник до вуха. — Ніко, це ти?
— В тебе є ще одна така ж сама подруга? — скептично запитує Вероніка.
— Ні, але в мене є Дін, котрий вже встигнув покопирсатися в моєму телефоні, — відповідаю досить різко й штовхаю ногою стілець.
— Ооо, він поставив тобі на заставку своє фото? Скинеш? — солодким голосом запитує моя бесті.
— Тобі нагадати, що в тебе є хлопець? — підіймаю одну брову й сідаю за стіл.
— Ревнуєш? — питанням на питання відповідає Вероніка. — Підловила тебе.
— Звісно, ревную, — пирхаю й гучно видихаю. — Він у мене тепер ще й подругу хоче забрати.
— Ти зрозуміла, про що я, — в голосі подруги відчувається легке роздратування. — Добре, давай до справи.
— Ммм? — цікаво, що вона там уже придумала.
— Гайда на вечірку до Еріки? — видає свій задум Вероніка. — Буде весело.