6.

Каміла.

В сенсі, я не вмію фліртувати? Все я вмію! Інколи моя подруга поводиться просто як... як... як Дін!

А як же той випадок на курорті, до речі?

Відкриваю контакт Вероніки й нервово натискаю на кнопку виклику. Кілька секунд з динаміку лунають лише мелодійні гудки, після чого подруга все ж таки бере слухавку.

— Вечірка на пляжі в минулому році, — переможно випалюю. — Я там просто блищала.

— Каміло, ти серйозно? — чую у відповідь скептичний голос подруги.

— Серйозно, що? — починаю закипати. Знаю, що вона не має рації, та просто не можу зупинитися. — Ніко, я вмію фліртувати, і я подобаюсь хлопцям! І я не збираюся закохувати в себе Діна лише тому, що тобі спала на думку чергова дивна ідея! Я не твоя лялька-маріонетка!

— Стоп-стоп-стоп! — зупиняє мене Вероніка, а я тільки зараз помічаю, як важко дихаю.

Вміє вона мене часами довести, так. Та й чудово ж знає, що то болюча тема — з хлопцями.

— Каміло, я не хотіла тебе образити або принизити, — продовжує подруга. — Давай ми з тобою ввечері нормально поговоримо, окей?

— Окей, — видихаю й стискаю губи.

— Тоді бувай, сонце, — кидає Ніка й знову скидає виклик.

— Бувай, — бурмочу собі під ніс й опускаю голову.

— Боїшся, що не вийде? — чую у себе за спиною знайомий голос і мало не підстрибую.

Коли він уже встигнув обійти садок і підкрастися з іншого боку? І найголовніше, що він має на увазі?

— Ти про що? — питаю, не розвертаючись.

Мені ще зараз не вистачало тільки конфронтації з Діном для повного щастя.

— Боїшся, що не зможеш мене в себе закохати? — питає знущальницьки, а я сильно стискаю кулаки так, що аж білішають кісточки пальців.

— Боюся, що не збираюся цього робити, — грубо відказую. — Ти не на мій смак.

Різко підводжуся з гойдалки і вже збираюся піти у якесь більш спокійне місце, як Дін спритно хапає мене за руку й тягне на себе. Не втримую рівновагу й миттю опиняюся в обіймах хлопця.

— Ану відпусти мене! — гримаю на нього, пропалюючи поглядом.

Дін дивиться просто на мене, а в його темно-синіх очах мерехтять хижі вогники. Моїм тілом пробігає цілий табун мурашок. З жахом розумію, що починаю плавитися під цим поглядом. Він проникає під шкіру й змушує серце пропускати удари.

— Тобі мало того, що ти вже сьогодні зробив? — облизую пересохлі губи й опускаю очі.

Мені абсолютно не подобається те, як моє тіло реагує на нього... Це все стрес, Каміло. Це просто звичайнісінький стрес!

— Боїшся? — вчергове повторює одне й те саме питання Дін.

— Цікаво, чого? — раптом вирішую прийняти правила цієї гри, сподіваючись, що цей нахаба відчепиться.

— Закохатися сама, — видає голосом, сповненим драматизму, після чого робить довжелезну паузу. — Впевнений, що ти навіть цілуватися не вмієш.

На губах Діна розпливається широка усмішка, а я відчуваю непереборне бажання схопити його за шию. Це що, провокація?

— Вмію. І то добре, — випалюю, відчуваючи легкий прилив сорому.

Як же добре, що я не червонію...

— Серйозно? — хлопець легенько натискає на мою спину так, що між нашими обличчями лишається кілька сантиметрів.

Завмираю, насилу намагаючись приховати те, наскільки важким враз стало моє дихання. Дін мовчки дивиться просто мені в очі, вивчає поглядом. Відчуваю його гарячий подих на власних губах. Легкий аромат ожини окутує мій ніс й змушує вчергове облизнути вуста.

— Губишся, — шепоче Дін, а я вже відчуваю легке паморочення в голові. — Що й треба було довести.

— Відпусти мене! — повторюю, а голос зрадницьки зривається на хрип.

Хлопець відсторонюється, на диво обережно мене відпускаючи, після чого проходить повз і прямує у бік будинку. Підходжу до гойдалки на негнучких ногах й важко сідаю на дерев'яну перекладину.

Це що тільки-но було???