3.

Каміла.

«Скучила», каже... Та я його зараз нагодую цією подушкою! І де він тільки взявся на мою голову. Задумавшись, навіть і не помітила, що витріщаюся на Діна. Клас, щойно підкинула йому черговий привід, щоб мене зачепити.

— По очах бачу, що скучила, — не втримується від коментаря хлопець. — Чого ж мовчала?

Розкидає руки й поволі наближається до мене. На обличчі грає широчезна усмішка. Та сто відсотків щось задумав.

— Зробиш ще крок, і я видряпаю тобі очі! — попереджаю, ніби це має спрацювати.

Останні такі обійми закінчилися шматком льоду в мене за коміром. Було неприємненько, я вам скажу. А Дін так реготав, що я сподівалася, що він лусне. Але, на жаль, цього хлопця не бере нічого.

— Ти ж моя дика кішечка, — протягує знущальницьким тоном. — Киць-киць-киць, йди-но сюди.

Роблю обманний рух праворуч, після чого різко смикаюся в інший бік й прошмигую повз хлопця. Останній не встигає зреагувати, щоб схопити мене. Тааак!

Проношуся коридором на повній швидкості й мало не врізаюся в маму, котра, певно, вирішила з'ясувати, чого ми так довго копаємося. Одразу ж згадую, що так і не привела себе до ладу. Дін має в собі таку рису, що перевертає моє життя догори дриґом. І так було завжди.

— Люба... — спантеличено мовить мама, поки я на всій швидкості вриваюся до гостьової ванної й зачиняю за собою двері.

Гм, якщо Дін знову залишиться у нас на ночівлю, то користуватиметься саме цією кімнатою. А це означає, що я можу підготувати йому кілька сюрпризів.

Злісно потираю руки, вигадуючи ефектний план помсти. Може, знову налити йому тонік у шампунь? Як пригадаю, як він тоді вийшов з душу з рожевим волоссям. Реготали всі, включаючи наших батьків. Щоправда, мені потім дісталося від мами. Але повірте, воно того вартувало.

Але спочатку приведу себе до ладу. Відкручую кран й споліскую обличчя холодною водою, далі тягнуся до шафки, котра чомусь відчинена, й беру одну з численних одноразових щіток. Тюбик пасти вже стоїть на тумбочці біля рукомийника. Певно, лишився ще після минулих гостей.

Зачиняю шафку й завмираю на місці, як вкопана. Серце робить небезпечне сальто. Просто на дверцятах наліплено дві моїх фотографії. На першій я солодко сплю, скрутившись у калачик і відкинувши ковдру вбік, беззахисна до непристойності. З одягу на мені тільки короткі атласні піжамні шортики й сорочка, що з’їхала з плеча, оголивши ключицю. Хтось явно стояв поруч і дивився довше, ніж було потрібно для одного кадру.

На другій я обіймаю ковдру ногами, сонна й недбала, і раптом доходить: він бачив мене саме такою. Від цього усвідомлення шкіра береться мурашками, а в грудях спалахує не лише злість, а й небезпечне заборонене хвилювання. І щось мені дуууже не подобається власна реакція.

І коли він усе це встигнув?! Упевнена, що будильник — теж справа рук Діна. І які ж ще сюрпризи чекають на мене у власному будинку?

Закінчивши з водними процедурами, ретельно перевіряю невеличкий дерев'яний гребінець. Упевнившись, що з ним усе гаразд, розчісую волосся й заплітаю в косу, прискіпливо розглядаючи власне зображення в дзеркалі. Зачіска ніколи не була моєю сильною стороною.

І чого це я так хвилююся через це, га?

Закріплюю косу гумкою і недбало відкидаю назад. Виходжу з кімнати й роззираюся по боках. Дін стоїть за кілька метрів, гордовито підпираючи стінку, й широко усміхається.

— Я тобі ще все це пригадаю, — кажу йому. — Ходи й озирайся тепер.