Розділ 1

Дощ ішов не припиняючись вже декілька днів, прийшла сумна осінь. Оксана ніколи не любила цю пору року, можна сказати ненавиділа. Можливо тому що завжди хворіла, або просто не любила дощ. Дівчині лише сімнадцять, у неї все попереду, а вона так ненавидить дощ. Можливо тому, що надивилася фільмів про любов у яких люди цілуються під дощем? Юна студентка ще ніколи не цілувалася, чомусь на неї не дуже звертали увагу хлопці. З вигляду гарна дівчина до того ж блондинка, голубі очі в яких здається була безодня. От тільки шрам на обличчі який мабуть все і псував. В школі називали шрамихою і завжди сміялись. Сучасні діти занадто жорстокі, але вона була не такою... 

- Оксано, я кому кажу. Оксано, ах ти ж хвойда малолітня, кому сказав сюди йди. - Це з кухні кричав п'яний батько. З самого ранку знову десь напився. Оксана не знала чому він так ненавидів її, а коли випивав, то зовсім дитині спокою не давав. 

- Що тату?

- В магазин іди, розлінувалася і матір свою знайди. Знову десь гуляє свиня.Скажи як не прийде, то вижену вас всіх з дому, будете знати як батька не поважати. 

Дівчинка більше нічого не казала. Одне зайве слово і вона вхопить, тому так часто і мовчала.

Зібралася і пішла до магазину. Мами так і не зайшла. Її телефон не відповідав, мабуть вкотре гуляє з новим коханцем.І що казати батькові? Треба знову десь іти з будинку. 

- Повернулася мерзотниця, матір де? 

- Не знаю. Її телефон не відповідає. 

- То зроби щоб відповів, а інакше іди геть, мені не потрібна така донька. 

Говорити чи сперечатися з батьком було без сенсу, тому Оксана як завжди зібралася іти до Машки. Це була найкраща подруга дівчини, яка завжди розуміла і підтримувала її у важку хвилину. 

Але спочатку потрібно попередити подумала і набрала добре знайомий номер. 

- Машо, привіт 

- Привіт, кицю. Щось сталося? 

- Можна прийти до тебе?

- Оуу, мила, а я не вдома. Я ж говорила тобі про день народження Олесі, так ось ми тут. Не самі доречі, тут є чоловіки, але їм вже за тридцять, якщо хочеш приходь тобі будуть раді. 

- Ні, Маш дякую, але я не прийду. Ти ж знаєш не переношу такі компанії. Краще вже піду і прогуляюся десь, а ти гарно відпочинь. 

- Дякую, буду вдома обов'язково наберу. Все цілую тебе. 

- І я тебе 

Ненавиджу дощ. Подумала про себе, але звідси потрібно йти. 

Оксана частенько ось так ходила, тому що коли батько випивав спокою взагалі не було. 

Ось тепер вона йшла осіннім парком і думала про своє життя. Якже вибратися з цієї помийної ями? Роботу потрібно шукати, але як? Та ж інші поєднують навчання і роботу і вона зможе.

 Завтра ж знайду роботу пообіцяла собі. 

В думках загубилася і вдарилася об незнайомого чоловіка. Йому років тридцять. Доглянутий, з чорним волоссям, дороге пальто і сині як океан очі. Не відводила очей, не могла відірватися, що це зі мною? 

- З вами все добре? - запитав чоловік.

Та вона не чула, лише не відводила погляд від його очей. Вона в них потонула, здається ці очі забрали її спокій назавжди. Невже реально ось так закохатися в людину з першого погляду? 

- Дівчино, щось не так? 

- Що? - вона здається тільки повернулася до реальності. 

- Я запитую з вами все добре? 

- Я не знаю - відповіла синхронно так і не відвівши від нього очей. 

- Можливо підвезти вас додому?

- Ні, я не хочу додому

- Ви також любите дощ? Тому гуляєте тут так пізно? 

- Чесно, я ненавиджу дощ. А гуляю просто так. 

- Що ж тоді давайте знайомитися. Максим. - і він люб'язно простягнув руку. 

- Оксана - потиснувши один одному руки вона ще раз глянула в його очі. 

- Мою маму також так звати 

- Даруйте, але скільки вам? - Оксана не могла цього не запитати, їй справді було цікаво. 

- Менше ніж через місяць буде тридцять. Знаю, що не красиво запитувати скільки вам років, але мені також цікаво знати. - хлопець якось дивно посміхнувся.  

- Мені двадцять. - чому вона відповіла саме так? Тому що розуміла, що якщо скаже правду цей чоловік навіть не гляне в її сторону. Вона збрехала, бо не змогла сказати правду, він занадто сильно їй сподобався. Взагалі це перший чоловік який так запав їй в душу. 

- Чудовий вік. Мої двадцять здається теж були не так давно. 

- Ви одружений? Тільки скажіть мені правду. 

- Ні, я розлучений і у мене є син

- Чому розлучений? 

- Даруйте, але це довга історія. На вулиці вже холодно давайте я відвезу вас додому. - і він посміхнувся, а вона милувалася ним. Це був просто знайомий чоловік який навіки вкрав її серце. 

- Ні, я зовсім не хочу додому, ще трішки прогуляюся. 

- Як знаєте. Радий був познайомитися Оксано.

- До побачення - відповіла ледь не з сльозами на очах. Вона мабуть більше ніколи його не побачить.