Епілог.

Марина готувала вечерю, щосили намагаючись заспокоїти величезне внутрішнє хвилювання. Вадим телефонував їй півгодини тому — він вже їхав додому зі спортклубу, але ще збирався заїхати до Насті та Стаса. Як і було обіцяно, вони взяли Вадима свідком, тому він брав активну участь у підготовці до весілля. Марина вже три дні змушувала себе поговорити з Вадимом про дещо дуже важливе, але кожного разу їй чомусь бракувало мужності почати цю розмову. Після тієї жахливої історії з викраденням минуло більше, ніж місяць часу. Марина нарешті відчула себе абсолютно спокійною, аж раптом…

Дівчина почула шум під вікнами будинку та зрозуміла, що Вадим приїхав додому. Сьогодні вона точно поговорить із ним! Але… Може краще зробити це після вечері? Зараз Вадим втомлений, йому треба відпочити. У передпокої почувся шум — відчинилися вхідні двері.

 — Я вдома, моя маленька! — почувся веселий голос Вадима.

Марина відчула, що від хвилювання у неї паморочиться у голові. Ні-ні, тільки не зараз! Вона повинна опанувати себе. Треба нарешті розповісти Вадиму! Зробивши декілька глибоких вдихів, Марина відчула себе краще. Вона пішла назустріч Вадиму.

— Привіт, моя дівчинко! — Вадим підхопив її в обійми та ніжно поцілував. — Знову готуєш щось смачненьке? Аромат із кухні йде просто неймовірний!

— Як справи у Насті та Стаса? — з посмішкою запитала Марина, обіймаючи його.

— Сперечаються стосовно меню святкового столу, — засміявся Вадим. — Вони такі кумедні. Я мало живота не надірвав, слухаючи їх сьогоднішній діалог. Стас хоче на гарнір смажену картоплю, а моя сестра не погоджується з ним. Каже, що салатики краще смакуватимуть із тушкованою. Мені здавалося, що вони готові побитися через цю картоплю, уявляєш?

— Вони обоє трохи хвилюються, — з посмішкою відповіла Марина. — Весілля зовсім скоро. Це дуже важливий день у житті двох закоханих.

— Мабуть, ти маєш рацію, — кивнув їй Вадим. — А як минув твій день?

— Трохи втомилася на роботі, — промовила Марина, опускаючи очі.

— Марино, — Вадим лагідно провів рукою по її щоці, змушуючи дівчину знову підняти голову. — У тебе все гаразд? Я трохи забігався з цим весіллям моєї сестри… Але я помітив, що останні декілька днів ти якась сумна, майже нічого не їси. А ще мені здається, що ти трохи зблідла. Тебе щось непокоїть?

Марина дивилася у сині очі Вадима та розуміла, що повинна розповісти йому. Та вся її рішучість знову кудись поділася. Їй потрібно ще трохи часу, щоб наважитися… Ще хоча б півгодинки.

— Мабуть, ти голодний, — тихо промовила Марина, погладивши його по щоці. — Вечеря готова. Сідай за стіл та будемо їсти.

— Гаразд, — Вадим одразу помітив, що погляд дівчини став сумним та твердо вирішив повернутися до цієї теми після вечері. — Тільки помию руки. А потім допоможу тобі накрити на стіл.

Марина вислизнула з його обіймів та підійшла до кухонної шухляди, збираючись дістати з неї тарілки та виделки. Вадим вже відкрив воду над раковиною у кутку кухні та почав мити руки.

— До речі, Стас збирається купувати нову квартиру, — промовив він. — Вони з Настею дуже хочуть дітей одразу після весілля, тому серйозно замислилися над розширенням жилого простору.

Марина помітила, як у неї починають тремтіти руки. Відчуваючи, що їй трохи бракує повітря, дівчина зробила глибокий вдих, але це не допомогло. Марина відчула, що ноги перестають тримати її. Вона саме діставала з полиці виделки, але не змогла втримати їх. Виделки вислизнули з її пальців та впали на підлогу. Дівчина зрозуміла, що зараз знепритомніє, похитнулася та спробувала вхопитися рукою за стіл, але нічого не вийшло. Марина відчула, що летить на підлогу, але сильні руки Вадима підхопили її у повітрі, не давши впасти.

— Марино, сонечко, що з тобою? — схвильовано запитував Вадим, притискаючи її до себе. — Дівчинко моя, тобі погано?

— Ні, все гаразд, — тихо відповіла Марина, відчуваючи, що на очі навертаються сльози.

— Ти мало не знепритомніла! Скажи мені, що з тобою? Може викликати лікаря?

— Ні, не треба лікаря, — Марина схлипнула.

— Чому ти плачеш? — Вадим стурбовано зазирнув у блакитні очі дівчини, що вже наповнювалися сльозами. — Кохана, що з тобою? Скажи, не лякай мене.

— Вадиме, я вагітна, — тихо промовила Марина.

— Що? — Вадим не одразу повірив тому, що почув.

— Коли ти ховав мене тут від Катавасова, ми з тобою годинами не вилазили з ліжка, — схлипнула Марина. — Я зовсім забула про обережність. Потім вся ця історія з викраденням, ці довгі судові засідання… Спочатку я думала, що просто перенервувала… Але три дні тому у мене раптом почало паморочитися у голові прямо на роботі. Тоді у мене виникла підозра і я зробила тест. Я вагітна, Вадиме!

— Три дні… Чому ти одразу не розповіла мені?

— Мені забракло сміливості. Я не знала, як ти відреагуєш на цю новину, — Марина подивилася на нього. — Все сталося так швидко. Ми знайомі всього лише кілька місяців… Ми з тобою ще навіть не думали над тим, щоб одружитися… А тут таке…

Вадим уважно дивився на неї декілька секунд та мовчав. А потім обережно посадив Марину на стілець та вийшов з кухні. Дівчина витерла руками сльози, намагаючись трохи заспокоїтися. Вона вже збиралася піти слідом за Вадимом, але у цей момент він повернувся на кухню.