Глава 31.

Сергій з Артемом теж одразу ж побачили Вадима і Марину у вечірніх сутінках. Сергій моментально вихопив пістолет і направив його на Вадима. Той одразу ж відштовхнув Марину за свою спину, закриваючи дівчину собою. Сергій уже поклав палець на гачок пістолета. Але в цей час Артем, який стояв збоку, з силою схопив його за руку, відводячи зброю убік. Пролунав постріл, але куля потрапила в стіну торгового центру. Марина скрикнула від жаху та спробувала вискочити вперед, щоб закрити собою Вадима. Вона не могла допустити, щоб Сергій вбив його через неї. Але Вадим рішуче втримав дівчину своїми сильними руками, залишивши її позаду себе.

Намагаючись звільнити руку з пістолетом від захвату Артема, Сергій з люттю вдарив хлопця іншою рукою. Удар вийшов сильним, тому Артем впав на землю і не міг встати. Помітивши, що між злочинцями виникла бійка, Вадим відпустив Марину та швидко підбіг до Сергія, з силою вивертаючи його руку з пістолетом.

— Марино, тікай! — крикнув Вадим, відчуваючи, що Сергій не відпускає пістолет та повільно повертає його у бік дівчини. — Тікай звідси, зараз же!

Дівчина не послухала його. Вона теж підбігла до Сергія і спробувала схопити його з іншого боку, але втомлені руки не змогли виконати все досить швидко. Сергій з силою відштовхнув Марину ногою і вона відлетіла убік, вдарившись головою об стовбур сусіднього дерева. Злякавшись за дівчину, Вадим на секунду втратив пильність і одразу ж відчув потужний удар коліном у живіт. Він впав на землю. Сергій відскочив від Вадима на три кроки та направив на нього пістолет.

— Ні! — голосно закричала Марина. — Не треба!

Вадим зрозумів, що нічого не встигне зробити. А потім пролунав постріл.

Серце Марини зупинилося на довгих дві секунди, які здавалися вічністю. Вона розуміла, що після такого пострілу впритул жодна людина не зможе вижити. Та раптом вона побачила, що Сергій схопився руками за живіт та впав на землю. 

Вадим не одразу зрозумів, що саме сталося. Та почувши збоку від себе квапливі кроки, він повернув голову і побачив у сутінках Олександра. Слідчий швидко біг до них із пістолетом у руках, а слідом за ним вже поспішали інші поліцейські. Двоє з них вже скрутили Артема, одягаючи на нього кайданки. Хлопець навіть не намагався чинити опір.

— Вадиме, ви не поранені? — схвильовано запитав Олександр, підбігаючи до нього. — Дідько! Ви з Мариною доведете мене до божевілля! Якого біса ви полізли сюди без мене?!

Вадим нічого не відповів і кинувся до Марини. Дівчина намагалася підвестися на ноги, тримаючись руками за голову. Вона хотіла якнайшвидше підійти до Вадима. Треба переконатися, що він не поранений. Інакше їй немає для чого жити далі. Вадим схопив дівчину у свої обійми.

— Марино, як ти? — Вадим міцно притискав її до себе. — Чому ти не втекла? Він міг вистрілити в тебе...

— Ти не поранений? — Марина в паніці обмацувала Вадима руками, зовсім не слухаючи його. — Я так злякалася за тебе!

— Зі мною все гаразд, — Вадим подивився дівчині в очі. — Ти вдарилася головою, тобі боляче? Тобі потрібно було послухатися мене і втекти!

— Я не могла залишити тебе у такій небезпеці, — шепотіла Марина крізь сльози. — Ти найкраще, що є в моєму житті, Вадиме! Якби з тобою щось трапилося, я б просто не змогла жити далі.

— Страшенно вперта! І зовсім не думаєш про свою безпеку, — Вадим нахилився до Марини та став лагідно цілувати її мокрі від сліз щоки. — Але я так кохаю тебе, моя дівчинко! Тепер у нас із тобою все буде добре!

Марина з Вадимом обійнявшись сиділи у машині швидкої допомоги. Вони були настільки щасливі знову бути разом, що не хотіли відходити одне від одного навіть на кілька хвилин. Ігоря та Сергія вже забрали у лікарню. Ігор втратив багато крові, але лікарі пообіцяли, що хлопець буде жити. У Сергія було серйозне поранення у живіт, тому його повезли у реанімацію. Побачивши злочинця у сутінках, Олександр миттєво оцінив ситуацію та пряму загрозу життю Вадима. Тому слідчий не став зволікати жодної хвилини та вистрілив у Сергія. А стріляв Олександр дуже і дуже влучно.

Лікар оглянула і Марину, але не знайшла у неї ніяких серйозних травм, крім забоїв та подряпин. Тепер дівчина затихла у теплих обіймах Вадима, який лагідно гладив її по волоссю, притискаючи до себе.

— Чому ти одразу не сказала мені про те, що Сергій взяв у заручники Ігоря? — тихо запитав Вадим у Марини. — Чому поїхала до цих мерзотників зовсім сама? Ти подумала, що Сергій може зробити з тобою?!

— Він дав мені дуже мало часу, — тихо відповіла Марина. — Я боялася, що він вб'є Ігоря, якщо я не приїду. Я ледь встигла зателефонувати Олександру. І у мене майже вийшло протриматися до приїзду поліції. Але Сергій виявився хитрішим.

— Ти хоч уявляєш собі мій стан, коли я дізнався, що тебе викрали? — Вадим підняв пальцем підборіддя дівчини, спіймавши її погляд.

— Ти так ризикував через мене, — Марина дивилася у його сині очі. — Чому ти прийшов один, без поліції? І як ти взагалі знайшов мене?

— Я відстежив Артема через Антона, — Вадим лагідно провів пальцями по щоці дівчини. — Це довга історія... Я не міг сидіти склавши руки, коли моїй коханій загрожує смертельна небезпека.

Розмова Вадима та Марини була перервана — до машини швидкої підійшов Олександр.

— Ну що, закохані? — Олександр подивився на них із посмішкою, але у його погляді читався суворий докір. — Повинен вам сказати, що ви змусили мене неабияк понервувати! У житті не зустрічав таких впертих людей, як ви!