На вулиці настала ніч. Сергій з Артемом тихо йшли до Ігоря та Марини, крадучись у темряві під високими деревами.
— Ти позбувся машини? — запитав у хлопця Сергій.
— Так, я кинув її в іншому кінці міста, — відповів Артем. — Тобі добре вдалося заплутати поліцію.
— Вчися... — посміхнувся йому Сергій.
Схопивши Марину, Сергій з Артемом вийшли з торгового центру через запасний службовий вихід. Потім вони дійшли до машини, яку залишили на дорозі серед дерев, поклали дівчину на заднє сидіння та поїхали геть. Покатавшись околицями міста кілька годин Сергій з Артемом повернулися до задньої частини торгового центру ввечері. Поруч з дверцями службового виходу знаходилися непримітні маленькі двері у підвал.
Тут йшов ремонт. До зустрічі с Сергієм, після якої вони напали на поліцейських Артем підробляв тут підсобником. Хлопець знав, що будівельники залишили це приміщення пару днів тому. Роботи повинні були відновитися тільки через тиждень. Двері в підвал замикалися, але Артем потайки зробив собі дублікат ключа ще тоді, коли працював тут разом з будівельниками. Він і сам не знав тоді навіщо йому дублікат. Але зараз ці ключі стали йому в пригоді. У підвал ніхто не ходив і він був розташований досить глибоко під землею. Навіть якщо Марина з Ігорем будуть кричати — їх ніхто не почує. Це було ідеальне місце. Поліція обшукала всі околиці, але ніхто з них не здогадався подивитися у підвалі торгового центру. Сергій розраховував, що коли поліцейські знайдуть машину, яку Артем покинув на іншому кінці міста, то остаточно припинять шукати заручників поблизу торгового центру.
— Як думаєш, Марина вже отямилася? — запитав Артем.
— Не знаю... — Сергій кинув на нього сердитий погляд. — Ти трохи все не зіпсував сьогодні! Їй майже вдалося втекти. Ця дівка до біса хитра. Не дозволяй їй запудрити тобі мізки!
— Коли ми попросимо за них викуп?
— Завтра я зателефоную у поліцію. Дам їм рівно одну добу, щоб підготувати гроші! — промовив Сергій.
— А як ми передамо Марину та Ігоря поліції? — поцікавився Артем.
— Просто скажемо їм, де шукати. Але тільки після того, як отримаємо гроші!
— Сергію, пообіцяй мені, що вони не постраждають, — сказав Артем. — Коли гроші будуть у нас, ми віддамо Ігоря та Марину поліції. Живими!
— Гаразд.
Про себе Сергій давно вирішив, що в жодному разі не відпустить Марину живою — він занадто сильно хотів помститися їй за все, що сталося. Але під час розмови з Артемом він подумав, що зараз може пообіцяти хлопцю все, що завгодно, а потім зробити по-своєму. Зараз Сергію потрібна була допомога Артема, але він планував позбутися від нього щойно отримає гроші. Самому втекти буде набагато легше.
Вони спустилися у підвал і підійшли до міцних металевих дверей, що вели в кімнату з заручниками. Сергій купив на неї великий замок і тепер двері надійно замикалися зовні. Відкривши замок, вони увійшли всередину. Ігор спокійно сидів на своєму місці, а Марина лежала на підлозі.
— Ще не опритомніла? — запитав Сергій, кивнувши головою у бік дівчини. — Артеме, розштовхай її! Нехай прокидається!
— Не смійте чіпати Марину! — крикнув Ігор.
— А то що? — Сергій присів перед ним та єхидно посміхнувся.
Марина не розплющувала очей, але за звуком голосів зрозуміла, що Сергій знаходиться біля Ігоря, а Артем підійшов до неї. Швидко піднявшись на ноги, вона схопила хлопця за руку та кинула його через себе на підлогу. Сергій моментально відскочив назад, опинившись дуже близько до Ігоря, який схопив його за ногу вільною рукою. Сергій втратив рівновагу та впав, а Марина рішуче кинулася до нього, щоб забрати ключі від кайданок. Але у цей момент Сергій дістав пістолет, направив його на Ігоря та вистрілив йому в ногу. Ігор голосно скрикнув від болю.
— Відійшла до стіни, швидко! — крикнув Сергій, направивши пістолет на Ігоря. — Або наступна куля полетить йому в голову!
Марина завмерла на місці. Чомусь вона абсолютно не подумала про пістолет. Артем повільно підвівся з підлоги та підійшов до Сергія.
— Артеме, ти ідіот! — крикнув той. — Тобі нічого не можна довірити!
— Ти обіцяв, що вони не постраждають! — вигукнув Артем, подивившись на Ігоря.
— Вони мало не втекли! Що мені потрібно було зробити, по-твоєму?! — крикнув Сергій.
— Ти міг налякати їх пістолетом, — вперто продовжував Артем. — Тобі не обов'язково було стріляти... Він може загинути від втрати крові!
— Мені на це начхати! — відповів Сергій. — Ходімо звідси! Поки вони ще щось не утнули!
— Ігорю потрібно зупинити кровотечу! — крикнула Марина. — Дайте мені що-небудь, щоб я могла хоча б надати йому першу допомогу!
— Обійдешся! — посміхнувся їй Сергій. — Потрібно було раніше думати про наслідки.
Він виштовхав Артема за двері та вийшов за ним слідом. Незабаром пролунав характерний металевий скрегіт — Сергій замикав замок.
— Ми не зв'язали Марину, — зауважив Артем.
— А навіщо? Тепер у цьому немає потреби, — посміхнувся Сергій. — Я впевнений, що вона нікуди не втече без свого дружка! До того ж, вони надійно замкнені!