Глава 24.

Наступного дня Артем і Сергій вирушили до головного реабілітаційного центру міста. Щоб замаскуватися вони наділи сонцезахисні окуляри та кепки. Сонячна погода повернулася на вулиці міста, а навпроти реабілітаційного центру був великий зелений парк. Сергій з Артемом сіли на одну з лавок у тіні густого клену так, щоб добре бачити вхідні двері центру. Артем уважно вдивлявся в обличчя всіх, хто входив і виходив з будівлі, але не помічав серед них Ігоря. 

Після ранку настав спекотний день. Артем та Сергій продовжували чекати. Сонце вже потроху повертало на вечір, а Ігор все не з’являвся. Артем та Сергій вже майже вирішили піти, аж раптом помітили неподалік від реабілітаційного центру чоловіка. Він йшов невпевненою ходою і було видно, що він дуже багато випив напередодні. Артем одразу ж штовхнув Катавасова, привертаючи його увагу на перехожого.

— Артеме, ти серйозно? — Сергій із сумнівом дивився на Ігоря.

— Це він! — впевнено промовив Артем.

— Марина дійсно зустрічалася з таким?

— На фото він мав кращий вигляд, — пояснив Артем. — Мабуть, він став таким після того, як почав пити.

— Ну, гаразд! Ходімо, перевіримо!

Сергій рішуче піднявся з лавочки та попрямував до Ігоря. Артем йшов за ним.

— Привіт, хлопче! — промовив Сергій, підходячи до Ігоря впритул.

— Ти хто такий? Я не знаю тебе..., — пробурмотів Ігор, розглядаючи його обличчя.

— Так ми зараз познайомимося! — весело запропонував Сергій. — Не хочеш випити з нами?

— З чого раптом? — здивувався Ігор.

— Ну як... За знайомство! — посміхнувся Сергій. — У мене є пляшечка гарного коньячку. Можу пригостити тебе!

Розрахунок виявився вірним. Почувши пропозицію Сергія, Ігор неусвідомлено облизав пересохлі губи. Йому дуже хотілося випити, а грошей зовсім не було. А піти до Марини після того епізоду біля спортклубу Ігор не наважувався.

— Ну гаразд, ходімо! — погодився Ігор, кивнувши Артему та Сергію.

— Як тебе звати? — запитав Сергій.

— Ігор. А вас?

— А наші імена не так важливі! — Сергій зробив паузу. — Скажи мені, Ігорю... Ти знайомий з Гладченко Мариною?

— Звичайно, — весело відповів Ігор. — Вона моя колишня дівчина. А ви звідки її знаєте?

— Я тобі все розповім, ходімо! — Сергій широко посміхнувся.

У променях вечірнього сонця вони втрьох подалися геть від реабілітаційного центру.

Наступного ранку Вадим з Мариною дозволили собі трохи довше повалятися у ліжку. Потім вони разом пішли на кухню та поснідали. Коли Марина допивала каву у Вадима задзвонив телефон.

— Алло! — відповів Вадим. — Доброго ранку! Так, я замовляв... А коли буде доставка? Вже сьогодні?! Гаразд, я зрозумів... Так, я чекатиму.

Поклавши слухавку, Вадим насупився. Потім він зустрівся поглядом з Мариною, яка допитливо дивилася на нього та пояснив:

— Я замовляв у «Тонус» кілька нових тренажерів. Сьогодні їх привезуть. Мені потрібно їхати у спортклуб...

— Їдь, Вадиме, — кивнула йому Марина.

— Можна спробувати перенести доставку на інший день, — Вадим серйозно подивився на дівчину.

— Не думаю, що це необхідно. Ніхто не знає, що я тут, — Марина зробила паузу. — Ти вже залишав мене тут саму декілька разів, коли їздив у магазин. Зі мною нічого не трапиться!

— Цього разу мене не буде кілька годин, — Вадим встав з-за столу та підійшов до неї. — Може, мені взяти тебе з собою в «Тонус»?

— Синці ще не повністю зажили, — Марина підвелася на ноги та повернулася до Вадима обличчям. — Я все ще не хочу нікому показуватися на очі.

— Ти впевнена, що не будеш боятися сама? — Вадим лагідно пригорнув її до себе.

— Все гаразд! Я вже трохи заспокоїлася, — Марина з ніжністю подивилася у його сині очі. — І я не думаю, що Сергій знайде мене тут. Не хвилюйся за мене!

— Ну, добре, — здався Вадим. — Я піду збиратися. Постараюся швидко закрити це питання з тренажерами та повернуся до тебе.

Вадим пішов одягатися, а Марина почала прибирати зі столу. Вимивши посуд, вона попрямувала до виходу з кухні та побачила Вадима у передпокої. Марина нишком дивилася на нього та відчувала, що її серце знову забилося частіше. Він такий мужній та гарний! А ще він вміє обіймати її так, що одразу стає спокійно та затишно. Дівчина розуміла, що вже ніколи не зможе закохатися ні в кого іншого.

Вона вийшла у передпокій і Вадим одразу ж обернувся до неї. Йому дуже не хотілося їхати на роботу. Набагато краще було б залишитися удвох з Мариною, знову обійняти її та провести поруч з нею весь день.

— Повертайся швидше, — прошепотіла Марина, підходячи до нього ближче. — Повертайся до мене, у наше затишне гніздечко! Я буду дуже чекати тебе!

— Обов’язково, моя маленька! — Вадим обійняв її та ніжно поцілував. — Я телефонуватиму тобі. І ти теж телефонуй... І не вилітай нікуди з нашого гніздечка, гаразд?

— Добре! — кивнула Марина.