Глава 22.

Вадим ліг спати в одній з кімнат для гостей. Він довго не міг заснути, думаючи про Марину та Катавасова. Ближче до опівночі його все ж почало хилити в сон. Вадим задрімав і раптом почув крик Марини. Він миттєво схопився на ноги та кинувся у свою спальню. З гуркотом відчинивши двері, Вадим побачив ввімкнений над ліжком нічник. Марина сиділа на ліжку та ридала, обхопивши коліна руками. Вадим кинувся до дівчини.

— Кохана, що трапилося? — він миттю сів поруч із нею, взявши її обличчя у свої теплі долоні. — Ти кричала… Що таке? Тебе щось налякало?

— Мені наснилося, що він прийшов за мною, — Марина схлипувала, її трясло. — У моєму сні він був прямо у цій кімнаті. А ще він тебе...

Марина не змогла договорити. Від одного спогаду про страшне нічне жахіття їй стало моторошно, а серце стислося від страху. Вадим пригорнув тремтячу дівчину до себе.

— Це був тільки сон, — прошепотів він, лагідно притискаючи Марину до себе. — І я з тобою, я не дозволю нікому наблизитися до тебе, обіцяю. Нічого не бійся, моя маленька... Ти тремтиш, тобі холодно?

Вадим вхопився за край ковдри та обгорнув нею дівчину, продовжуючи міцно притискати її до себе. Подумки він сварив себе за те, що дозволив Марині спати самій. Вадим був впевнений, що у його теплих обіймах їй би не наснився такий кошмар.

— Все було так реалістично... Я подумала, що він дійсно нас знайшов, — Марина щосили намагалася заспокоїтися, витираючи руками сльози.

— Ні, він не знайде нас, — тихо сказав Вадим, обережно цілуючи Марину в щоку. — Тут ти в безпеці, тобі немає чого боятися. Я не залишу тебе саму...

Вадим притулився до спинки ліжка, зручно влаштовуючи Марину у своїх обіймах. Він гладив її по волоссю, шепотів їй лагідні слова, намагаючись заспокоїти. Вадим був без футболки, тому Марина притулилася щокою до його грудей, відчуваючи тепло його шкіри. Слухаючи його серцебиття, дівчина поступово заспокоїлася. Потік сліз теж вичерпався, але Марина продовжувала тихенько схлипувати, міцно обіймаючи Вадима.

— Хочеш чогось? Може принести тобі води? — Вадим трохи відсторонився від Марини та подивився їй в очі, витираючи пальцями мокрі від сліз щоки дівчини.

— Ні, нічого не потрібно, — відповіла Марина. — Ти залишишся зі мною? Мені так страшно бути без тебе...

Зараз Марина просто не могла відпустити від себе Вадима. Тільки з ним їй було так спокійно, тепло і затишно. Марині здавалося, що якщо вона зараз хоч на хвилину залишиться сама, то просто помре від страху.

— Звичайно, я залишуся з тобою, кохана, — прошепотів їй Вадим. — Мені потрібно було одразу лягати спати поруч з тобою, не слухаючи твоїх заперечень. Тобі потрібно відпочити. Засинай, а я вимкну світло.

Він клацнув кнопкою вимикача і в спальні знову стало темно. Марина трохи вивільнилася з-під ковдри та накинула її на Вадима. Він ліг на подушку, не випускаючи Марину з обіймів. Дівчина знову притулилася до нього під ковдрою і відчула себе набагато спокійніше. Тепер нічні кошмари більше не турбуватимуть її.

— Вадиме, я не знаю, як я жила раніше без тебе, — прошепотіла вона йому в темряві, поступово поринаючи у міцний сон. — Але тепер я вже не можу без тебе ні хвилини.

Вадим міцніше притиснув Марину до себе і лагідно доторкнувся губами до її губ, дбайливо укутуючи ковдрою. Він зловив себе на думці, що хоче щоночі засинати ось так з цією дівчиною, міцно тримаючи її в обіймах.

— Спи, моя кохана, — прошепотів Вадим на вухо Марині. — А я буду поруч та охоронятиму твій сон.

Наступного ранку Марина прокинулася рано. Розплющивши очі, вона насамперед подивилася на будильник, що стояв біля ліжка — сьома година ранку. На вулиці напевно було похмуро. Через штори на вікні у спальню вже проникало тьмяне світло без жодного натяку на сонячні промені. Марина лежала на боці, відчуваючи спиною приємне тепло від тіла Вадима. Дівчина обережно перевернулася на інший бік. Навіть уві сні Вадим продовжував обіймати її, щоб їй було спокійно. Марина посміхнулася, але одразу ж скривилася від болю. Шкіра на розбитій губі встигла стягтися за ніч і тепер рухати губами було неприємно. Марина обережно звільнилася з-під руки Вадима і вислизнула з ліжка. Накинувши на себе свій халат, що лежав поруч із ліжком, дівчина вирушила на кухню.

Вадим прокинувся від гучного дзвону будильника поруч з ліжком. Не розплющуючи очей, він за давньою звичкою потягнувся до тумбочки рукою та вимкнув будильник, щоб не розбудити Марину. Вадиму не хотілося вставати. Було б чудово ще трохи полежати у м'якому та теплому ліжку поруч із коханою жінкою. Розплющивши очі, Вадим помітив, що Марини не було в кімнаті. Зате через зачинені двері спальні проникав приємний аромат чогось смачного. А ще пахло свіжозвареною кавою. Вадим посміхнувся — вона готує йому сніданок! Він вже давно забув, як це приємно. Вадим встав з ліжка та пішов на кухню. 

Марина стояла біля плити. Почувши позаду кроки вона обернулася.

— Доброго ранку! — посміхнулася дівчина.

Вадим теж посміхнувся Марині. Знову на ній цей легкий халатик. А під ним симпатична піжама з коротких шортиків і топа, яку можна дуже швидко зняти. У цьому домашньому одязі Марина здалася Вадиму надзвичайно гарненькою. Йому захотілося поцілувати її та міцно обійняти, а потім повернутися з нею до ліжка. Вадим підійшов до дівчини.

— Доброго ранку! — він лагідно доторкнувся кінчиками пальців до синців на обличчі Марини. — Як ти почуваєшся? Нічого не болить?