Глава 21.

Вони зайшли за паркан і Вадим ввімкнув у дворі ліхтар. Двір був невеликий, але доглянутий. По обидва боки від доріжки, вимощеної дрібною плиткою розташовувалися зелені клумби з яскравими квітами. Зараз майже всі вони були закриті, крім пахучих матіол, що наповнювали вечірнє повітря чарівним ароматом. У траві цокотіли цвіркуни. Марина зупинилася біля ґанку, мимоволі замилувавшись цим пейзажем. Тут було так затишно і спокійно. Вадим уже замкнув хвіртку у двір та підійшов до неї.

— Ці клумби облаштовувала ще Вероніка, — сказав він, обіймаючи дівчину ззаду. — Вона витрачала на них кожну секунду свого вільного часу. Тепер я підтримую їх в такому квітучому вигляді.

— У тебе дуже гарно, — тихо промовила Марина

— Ти втомилася? — Вадим лагідно доторкнувся губами до щоки дівчини. — Хочеш, підемо всередину?

— А може ми трохи посидимо тут? — Марина відчувала мурашки по шкірі від його поцілунків і не хотіла, щоб Вадим припиняв її цілувати.

— Добре. Вечір сьогодні дійсно дуже тихий, хоч і трохи прохолодний.

Вони сіли на невелику лавочку, що стояла неподалік. Вадим одразу ж обійняв дівчину, міцно притиснувши її до себе. Марині було так добре у його обіймах. Вона заплющила очі та обхопила Вадима руками, притиснувшись щокою до його м’якої сорочки.

— Тобі не холодно? — прошепотів Вадим, зариваючись носом у шовковисте волосся дівчини.

— Ні, з тобою мені дуже тепло, — тихо відповіла Марина. — Ти жив тут з Веронікою?

— Так. Я купив цей будинок за місяць до нашого весілля.

— Напевно, тут все нагадує тобі про неї?

— Тепер це лише спогади. З тобою у мене асоціюється набагато більше, — Вадим повільно провів долонею по спині дівчини. — Марино, скажи... А звідки взявся цей Антон?

— З Антоном мене познайомила моя тітка Олена Вікторівна. Вона дуже хотіла, щоб ми з ним почали зустрічатися, — Марина відчувала, як від його дотиків по її тілу поширюється приємне тепло.

— Давно це було? — поцікавився Вадим.

— Невдовзі після того, як я почала ходити на самозахист у «Тонус».

— Ти ніколи не розповідала мені про те, що до тебе хтось залицяється, — рука Вадима ковзнула під волосся дівчини, вона відчула ніжний дотик його пальців до своєї шиї.

— Хм, — Марина міцніше притиснулася до нього. — Ти ревнуєш?

— Так, я ревную… Але зараз мова не про це, — Вадим знову поклав руку на спину дівчини та зітхнув. — Через нього ти сьогодні потрапила до лап Катавасова. Олександр з'ясував, що молодий спільник Сергія є молодшим братом Антона. Його звуть Артем.

— Що?! — Марина різко відсторонилася від нього та округлила очі від здивування.

— Бувають же у житті такі дивні збіги, так? Через цього Антона я сьогодні мало не втратив тебе! І ця думка зводить мене з розуму, — Вадим дивився на дівчину, не відпускаючи її руку.

— Ти не втратив мене, — Марина знову підсунулася ближче до Вадима, доторкнувшись пальцями до його щоки. — Ти врятував мене, Вадиме!

— І все ж таки... Чому ти не сказала мені, що чекаєш Антона в гості? — Вадим знову обійняв її, але тепер він допитливо дивився Марині в очі.

— Не знаю... Він просто зателефонував і попросив мене підправити банери, — дівчина зробила паузу. — Мабуть, я не надала його візиту великого значення… Тому і не стала говорити тобі про це. Вадиме, якщо ти думаєш, що я намагаюся задурювати голову і тобі, і йому, то ти помиляєшся!

— Я зовсім так не думаю, — Вадим обережно прибрав з обличчя дівчини дрібні пасма волосся. — Але твоя сьогоднішня поведінка мені не зовсім зрозуміла.

— Я одразу попросила Антона припинити залицятися до мене, — Марина не відводила погляду від синіх очей Вадима, у яких вже горів вогник ревнощів. — Але він не слухав мене. Він постійно приносив квіти, коли приїжджав до мене на роботу.

— І я дізнаюся про це тільки зараз? — Вадим продовжував допитливо дивитися їй в очі.

— Коли ми познайомилися з Антоном, я думала, що абсолютно не цікавлю тебе, — тихо відповіла Марина. — Але навіть тоді я постійно казала Антону, що не кохаю його. Та він продовжував проявляти до мене свою чоловічу увагу.

— Можливо, тобі варто було поговорити з ним суворіше?

— Я не хотіла його образити, — Марині було приємно, що Вадим ревнує, але вона не хотіла, щоб він сумнівався у її почуттях. — Він здався мені непоганою людиною. Але всі мої думки були лише про тебе. Хоч ти тоді ніяк не показував, що я тобі подобаюся.

— А ти ніколи не сварилася з ним? — Вадим бачив, що Марина каже правду, тому трохи заспокоївся та лагідно провів пальцями по волоссю дівчини. — Він не виявляв до тебе агресію чи щось на кшталт того?

— Ні, що ти…, — Марина посміхнулася. — Він завжди був сама люб'язність.

— Тепер ти знову змушуєш мене трохи ревнувати, Марино! — Вадим посміхнувся, взяв руку дівчини у свою та ніжно доторкнувся губами до кінчиків її пальців.

— Я дійсно ніколи не мала до нього почуттів, — Марина відчувала щось неймовірне від його поцілунків. — Коли він торкався до мене, я не переживала і десятої частки тих емоцій, які були у мене з тобою. Мені здається, що в тебе я закохалася з першого дотику.