Глава 16.

Після обіду Стас повів групу далі. Ввечері вони вийшли на схил пагорба, з якого відкривався приголомшливий краєвид. Стас обрав для ночівлі велику галявину, куди його помічники вже доставили намети на потужному позашляховику. Марина пішла допомагати з вечерею, а Вадим ставив намети разом зі Стасом та іншими чоловіками. За вечерею всі знову зібралися біля багаття. Після насиченого та активного дня все відчували легку втому, але розмови не вщухали. Вибравши момент, Вадим підійшов до Марини та прошепотів:

— Я хочу тобі показати дещо!

— Що саме? — подивилася на нього дівчина.

— Ходімо зі мною! Ти все побачиш.

— Ти все ж таки вирішив мене вкрасти? — посміхнулася Марина. — А ми не загубимось у темряві?

— Не бійся, це недалеко звідси.

Марина з посмішкою схопилася за його простягнуту руку, встала з теплої землі та пішла за Вадимом. Ніч була ясна, а на чистому небі вже з'явився повний місяць. Поступово очі Марини трохи звикли до легкої темряви літньої ночі. Вона бачила, що Вадим веде її трохи у бік від місця стоянки та скоро перестала чути веселі голоси компанії біля багаття. Через кілька хвилин дівчина побачила попереду невеликий шматочок нічного неба серед дерев. Вони з Вадимом пройшли ще кілька кроків і зупинилися, опинившись на іншому схилі пагорба.

— Подивися, яке сьогодні гарне зоряне небо, — прошепотів Вадим, ставши позаду дівчини та обіймаючи її руками.

Марина закинула голову, не в змозі порахувати численні сузір'я. У таборі яскраво горіло багаття, тому зірок майже не було видно, а тут... Тисячі дрібних вогників у чорному небі переливалися і блимали у своєму особливому ритмі. Навіть не віриться, що у себе над головою можна побачити таку красу. Дівчині на секунду здалося, що вона може доторкнутися до цієї яскравої сітки сузір'їв. Варто лише простягнути руки.

— Вадиме, це щось неймовірне! — вимовила дівчина.

Марина втратила лік часу. Вона дивилася на зірки, відчуваючи спиною приємне тепло від тіла Вадима. Спочатку він просто обіймав її. Потім Вадим обережно доторкнувся пальцями до м'якого темно-русявого волосся дівчини, відводячи його за спину. А ще через секунду Марина відчула його ніжні поцілунки на своїй шиї. У неї перехопило подих і вона з насолодою заплющила очі. Вадим продовжував цілувати її шовковисту шкіру, а потім почав погладжувати дівчину по руці в напрямку від кисті до короткого рукава футболки. Марина відчула, як по всьому її тілу розбігаються мурашки. Вона повернулася до Вадима обличчям і припала своїми губами до його губ, міцно притискаючись до нього всім тілом.

— Зараз я теж починаю шкодувати, що ми з тобою спимо в різних наметах, — прошепотіла Марина, цілуючи його.

— Я б охоче залишився тут з тобою надовше, — з посмішкою відповів їй Вадим. — Але Стас і Настя будуть хвилюватися та підуть на пошуки, якщо нас не буде занадто довго.

— Ми можемо відійти трохи далі, — запропонувала Марина.

— Ліс занадто великий. У темряві навіть я не ризикну заходити надто далеко. Це може бути небезпечно.

— Ти дражниш мене, Вадиме! — Марина почала цілувати його шию.

— Вже завтра ввечері ми повернемося у місто. І я дуже сподіваюся, що більше не буду спати на канапі окремо від тебе, — прошепотів їй Вадим.

— Я обіцяю тобі, що коли ми повернемося в місто, то взагалі не дам тобі спати!

Марина посміхнулася і подивилася на нього. Їй здалося, що всі зірки цього неймовірного літнього неба відбиваються у синіх очах Вадима. Дівчина ще ніколи в житті не відчувала таких яскравих емоцій. Вона знову притулилася до Вадима спиною і подивилася на зоряне небо. Зараз Марина відчувала себе абсолютно щасливою.

Наступного ранку Стас дав всім можливість виспатися, а після пізнього сніданку повів групу далі. Сьогодні небо було трохи затягнуте хмарами, тому йти було значно прохолодніше. За прогнозом погоди на вечір обіцяли сильну грозу, але Стас розраховував, що встигне повернутися на базу до початку дощу. Ближче до вечора вони зупинилися на великій галявині з гарними квітами в оточенні високих дерев. Вибравши момент, коли Марина разом з іншими дівчатами займалася приготуванням пізнього обіду, Вадим підійшов до Насті.

— Я відійду ненадовго, — звернувся Вадим до сестри. — Якщо запізнюся на обід, не чекайте мене.

— А куди ти? — запитала Настя.

— Тут річка неподалік. На її березі в цьому місці я колись зробив Вероніці пропозицію. Хочу сходити туди… Попрощатися зі своєю обручкою.

— Гаразд, але не затримуйся там занадто довго, добре? Стас хвилюється, що погода псується, тому вирішив скоротити час зупинки. Ми рушимо до бази одразу ж після обіду.

— Я встигну, — посміхнувся їй Вадим.

Марина робила бутерброди та розкладала їх по пластикових тарілках. Закінчивши своє заняття, вона озирнулася навколо, шукаючи очима Вадима. Дівчина обійшла всю галявину, але так і не знайшла його. Марина підійшла до Насті:

— Ти не бачила Вадима? — запитала вона у дівчини.

— Він відійшов ненадовго, але скоро повернеться, — посміхнулася Настя.

— А куди він пішов?

— До річки. Це тут неподалік. Там Вадим колись зробив пропозицію Вероніці. Він не розповідав тобі?