Глава 15.

Вадим з Мариною приїхали на базу. Дорогою вони майже не розмовляли. Своє мовчання дівчина пояснила тим, що втомилася. Їй не хотілося перетворюватися на допитливу істеричку, яка виносить мізки коханому чоловіку, приревнувавши його до загиблої дружині. Але й спокійно сприймати те, що Вадим залишив на своїй руці обручку, Марина чомусь не могла. Коли вони приїхали на базу, Марина вийшла з машини та побачила неподалік Настю у товаристві симпатичного чоловіка. Помітивши машину Вадима, Настя попрямувала до неї.

— Мариночко, привіт! — Настя підбігла до неї та обійняла. — Вадим розповів мені про твою пригоду з поліцією та злочинцями. Як ти, люба?

— Все нормально, — щиро посміхнулася їй Марина. — Дякую за запрошення!

— Я дуже рада, що ти підеш з нами в цей похід, — сказала Настя. — До речі, познайомся зі Стасом. Він поведе нас завтра надзвичайно мальовничим маршрутом, — продовжувала Настя, вказавши рукою на свого хлопця.

Стас теж підійшов ближче та привітно посміхнувся Марині. Він був трохи вищим за Вадима, мав веселі чорні очі та носив коротку бороду.

— Привіт! — Стас простягнув Марині руку.

— Дуже приємно познайомитися! — Марина з посмішкою потиснула його долоню.

— Ви встигли на вечерю! — звернувся Стас до Марини та Вадима, який теж посміхнувся йому та міцно потиснув його простягнуту долоню. — Ми вже поставили намети, а зараз збираємося посидіти біля багаття. Приєднуйтесь!

— Обов'язково! — відповів Вадим. — Тільки віднесемо свої речі.

— Марино, для тебе є місце он у тому жовтому наметі! Вадиме, а ти будеш спати у цьому коричневому наметі на протилежному боці від багаття, — пояснив Стас, вказуючи рукою у потрібному напрямку.

— Гаразд, ми розкладемо речі та прийдемо, — пообіцяв Вадим.

Настя зі Стасом пішли розводити велике багаття. Вадим повів Марину до її намету. Поставивши її рюкзак поруч з входом, Вадим взяв дівчину за руку.

— Марино, ти майже весь час мовчиш. Вранці твій настрій був кращим. Щось трапилося? — запитав він у дівчини.

— Ні, все гаразд, — вимовила дівчина.

— Знову демонструєш свій характер і нічого не хочеш розповідати?

— Просто я не бачу сенсу розмовляти про це...

— Але тебе щось непокоїть. Я ж бачу, — Вадим обійняв її. — Розкажи мені.

Марина підняла на нього свої блакитні очі. Він так дивиться на неї зараз, наче й справді кохає. Можливо, вона марно панікує через цю обручку у нього на пальці? Але якщо Вадим дійсно готовий до нових стосунків, то чому він не зняв обручку? Марина відчувала, що заплуталася. Вона вирішила почекати з висновками до завтрашнього дня. Пригорнувшись до Вадима, дівчина промовила:

— Ходімо до вогню. Я трохи зголодніла і хочу відпочити.

— Гаразд, як скажеш, — Вадим лагідно поцілував її в лоб. — Я віднесу свій рюкзак і прийду за тобою.

База, з якої Стас збирався почати похід, розташовувалася у зеленому лісі в декількох десятках кілометрів від дороги. Тут було дуже тихо і спокійно, а повітря було особливо свіжим і чистим. Вадим з Мариною приєдналися до інших учасників походу, які вже зібралися навколо великого багаття.

— Ми вирушимо завтра вранці, — розповідав усім Стас. — Я прошу всіх триматися разом. Ліс тут дуже великий і в цій місцевості легко заблукати без карти. Мобільного зв'язку та інтернету тут майже немає — сигнал не доходить через високі дерева. Із зовнішнім світом ми зможемо спілкуватися тільки за допомогою рацій — вони є у моїх помічників та у мене. Я прошу вас не відставати від групи та не ходити нікуди поодинці. Кожному з вас ми з Настею дамо браслет. У ньому є вбудований маячок, який показує на карті ваші точні координати. Якщо раптом ви загубилися — залишайтеся на місці та в жодному разі не намагайтеся самостійно шукати дорогу назад. Ми обов'язково вас знайдемо!

Настя роздала всім браслети з маячками та попросила одягнути їх.

— Корисна штука, — звернулася Марина до Вадима, який сидів поруч з нею. — З таким браслетом точно не загубишся.

— Стас дуже відповідально підходить до питань безпеки, — посміхнувся Вадим, обіймаючи дівчину.

— Давно вони з Настею разом?

— Вже два роки. Це я їх познайомив під час одного з таких походів. Ми зі Стасом дружимо ще зі школи.

— Вони підходять один одному, — зауважила Марина.

— Як ми з тобою? — посміхнувся Вадим, міцніше притискаючи дівчину до себе.

Марина нічого не відповіла йому. Їй було дуже приємно сидіти ось так поруч з ним. Стас попросив всіх присутніх назвати свої імена, щоб трохи познайомити всіх між собою. Потім вони сіли вечеряти. Марина нарешті відчула, що починає потроху розслаблятися. Вона сиділа поруч з Вадимом біля багаття, поклавши голову йому на плече та мовчки дивилася на вогонь. Сонце вже давно сіло за обрій і настала ніч, але біля багаття було весело та затишно. Іноді над вогнем з’являлися яскраві іскри, які високо злітали у тихому нічному повітрі та поступово зникали у темряві. Стас приніс гітару і вони з Настею почали співати пісні. Всі, хто знав текст, пробували підспівувати. Вадим міцніше обійняв Марину та прошепотів їй:

— Я дуже радий, що ти зараз зі мною!