Глава 10.

Минуло ще два тижні. Марина продовжувала їздити на заняття до Насті та багато чому навчилася. Вони з Вадимом бачилися на тренуваннях, але дівчина намагалася якнайменше спілкуватися з ним. Кожного разу, коли вона відпрацьовувала з ним прийоми Марина згадувала той єдиний поцілунок, який у них був і сумувала. Вадиму теж дуже не вистачало спілкування з нею. Кілька разів він намагався підвезти її додому після тренування, але Марина рішуче відмовлялася. До завершення занять залишалися лічені дні. Вадим розумів, що після цього Марина перестане їздити в «Тонус». Тоді він взагалі не зможе з нею бачитися. Потрібно було щось робити. Вадим чітко розумів — якщо він нічого не зробить, то втратить Марину назавжди.

Настав липень. Останнє заняття Настя поставила на четвер. Воно мало відбутися о пів на восьму вечора. Вони з Вадимом планували вручити учасницям свідоцтва про проходження курсів самозахисту та привітати дівчат із завершенням навчання. Приїхавши в «Тонус», Марина пішла до залу разом з усіма дівчатами. Настя з Вадимом вже були там. Марина розуміла, що швидше за все бачить сьогодні Вадима востаннє. Він одразу зупинив на ній свій погляд, помітивши її серед інших дівчат. Які у нього дивовижні очі! Напевно, вона вже ніколи не зможе їх забути. Марина посміхнулася йому та опустила голову.

Настя і Вадим привітали всіх із завершенням навчання та почали вручення свідоцтв. Після цього всіх учасниць запросили випити шампанського. Поки Вадим відкорковував пляшки, Марина підійшла до Насті.

— Настю, я вже піду додому, — промовила вона.

— Марино, а як же шампанське? — здивовано подивилася на неї Настя.

— Мені не хочеться шампанського. Дякую тобі за те, що навчила мене захищатися. Ти чудовий тренер!

— Мариночко, я щиро бажаю тобі всього найкращого! — Настя обійняла її. — І нехай все те, що ми тут вчили ніколи не стане тобі в нагоді. Чекай тут, я покличу Вадима.

— Ні, не треба його кликати... — Марина відчула, що зараз заплаче. — Він зайнятий... Я піду, бувай!

Настя хотіла втримати її, але Марина швидко розвернулася і майже побігла до виходу. Опинившись на вулиці, вона зупинилася і пару хвилин глибоко дихала, намагаючись впоратися з емоціями. На вулиці сьогодні було похмуро та досить прохолодно. Марина щільніше загорнулася у свій кардиган і пішла у бік зупинки.

Вадим розлив шампанське та роздав його дівчатам, а потім почав шукати очима Марину. Не побачивши дівчину, він підійшов до Насті.

— Ти не бачила Марину? — запитав він у сестри.

— Марина поїхала додому, — відповіла Настя. — Вона підійшла попрощатися зі мною, коли ти розливав шампанське.

— Як?!

— Я намагалася вмовити її поговорити з тобою, але вона не захотіла. Скажи, ви з нею не сварилися? Останні кілька днів Марина була дуже сумною.

— Мені потрібно терміново поговорити з нею.

— Вадиме, між вами щось трапилося? — тихо промовила Настя, відводячи його трохи далі від всіх.

— Приблизно місяць тому я розповів їй правду про Вероніку. А потім запропонував їй позайматися зі мною індивідуально, щоб навчити її краще захищатися від нападів її колишнього. Це він залишив Марині синці, про які я тобі розповідав… Під час одного з наших індивідуальних занять вона мене поцілувала.

— Що?! — Настя округлила очі. — А ти?

— А я сказав їй, що заплутався у своїх почуттях і не знаю, що відчуваю до неї.

— Вадиме, ти ідіот! — вигукнула Настя. — Як ти міг сказати їй таке?!

— Але я дійсно заплутався, Настю!

— Ти сам себе намагаєшся обдурити... Я бачу, як ти дивишся на неї. І бачу, як вона дивиться на тебе. Ви закохані одне в одного! Ви дуже тонко відчуваєте один одного! Вона взяла на себе сміливість зізнатися у цьому, а ти їй фактично відмовив! Але ж ти теж кохаєш її!

— Я не впевнений у цьому...

— Гаразд! — Настя на секунду замислилася, а потім продовжила. — Уяви, що тепер вона назавжди зникла з твого життя. Ти більше ніколи її не побачиш, не візьмеш за руку, не подивишся їй в очі! Ніколи! Уявив? А тепер скажи мені, що ти відчуваєш?

Вадим замовк. Він спробував уявити, що дійсно більше ніколи не побачить Марину і відчув величезну порожнечу всередині. Як він міг так просто відпустити її тоді? 

— Ще не все втрачено, Вадиме! — промовила Настя, побачивши його сумне обличчя. — Зателефонуй їй, поговори з нею! Вона вислухає тебе, я впевнена. Вона має до тебе почуття. Якщо хочеш, запроси її з нами у похід на ці вихідні. Стас вже зібрав групу, але у нас є ще три вільних місця. Ми зможемо взяти вас з Мариною.

— Так, я зателефоную їй! — рішуче промовив Вадим. — Настю, що б я без тебе робив?

Автобус привіз Марину на потрібну зупинку. Вона вийшла та повільно попрямувала до свого будинку невеликою доріжкою, що проходила повз гаражів. На годиннику було лише пів на дев'яту, але через похмуру погоду здавалося, що вже настає ніч. Марина вже пройшла половину відстані, коли почула праворуч від себе за гаражами незрозумілий шум. Дівчина сповільнила свої кроки, подивилася у тому напрямку і прислухалася. Потім вона зробила кілька кроків, заглянувши за гаражі. 

Там росли дерева з густим листям, під якими була невелика галявина із зеленою травою. Далі починався високий бетонний паркан. Поступово очі Марини звикли до напівтемряви, яка панувала за гаражами. Вона розгледіла під деревом двох чоловіків у темному одязі, що лежали на землі на деякій відстані один від одного. Один з чоловіків ворухнувся і Марина почула жалібний стогін. Дівчина стала обережно наближатися до дерев. Про всяк випадок Марина дістала з сумочки маленький газовий балончик, який купила собі нещодавно. Після останньої сутички з Ігорем вона весь час носила його з собою.