Глава 1.

Твір є об'єктом авторського права.
Для републікації твору або його фрагменту потрібно отримати безпосередній дозвіл автора.

Марина стояла на зупинці та мружилася від яскравого сонячного світла. Було трохи прикро, що сонце світить прямо в очі та від нього не було куди сховатися. Та з іншого боку дівчина була рада його теплим променям. Квітень цього року видався досить холодним, але прийшов травень і погода приємно радувала довгоочікуваним весняним теплом. Марина завжди любила весну, тому щиро раділа сонячному дню.

Приїхав автобус. Марина зайшла у салон і сіла на вільне місце біля вікна. У її сумці задзвонив телефон. Дівчина дістала його і взяла слухавку.

 — Алло!

 — Марино, привіт! — почула вона у слухавці голос своєї тітки Олени Вікторівни. — Ти ще на роботі?

 — Доброго дня, Олено Вікторівно! — посміхнулася Марина. — Ні, сьогодні ж п'ятниця! Я працювала тільки до п'ятої години. Вже їду додому.

 — Як твої справи, дівчинко? Ми чекали тебе на травневі свята, але ти сказала, що не зможеш приїхати. Я так скучила!

 — Я збиралася їхати. Але виникла проблема з Ігорем, — зітхнула дівчина. — Напередодні свят він потрапив до лікарні із сильною алкогольною інтоксикацією.

 — Боже мій! Знову? Але ж ви розлучилися рік тому. До чого тут ти?

— Він вказав мій телефон, тому лікарі зателефонували мені. У його рідних зовсім не було грошей, щоб оплатити лікування.

— Мариночко, навіщо тобі це? Ти мучилася з ним півтора року, намагалася лікувати його, але нічого не допомогло. І навіть після того, як ви розійшлися, скільки разів він приходив до тебе додому, вимагаючи грошей?! Скільки разів ти зверталася у поліцію із заявою про те, що він переслідує тебе?! Тільки не кажи мені, що ти забула все це і не можеш його забути!

 — Колись я дуже кохала Ігоря... Але тоді він був зовсім іншою людиною. Я розумію, що нічого йому не винна. Але коли він просить мене про допомогу в дійсно важкий момент... я не можу відмовити. Коли ми бачилися з ним у лікарні, він обіцяв мені, що цього разу точно намагатиметься кинути пити.

— Ох, Мариночко! Скільки разів він уже обіцяв тобі це?

— Я допомогла йому записатися на лікування до найбільшого реабілітаційного центру міста. Можливо, він нарешті схаменеться...

— Тобі потрібно припинити спілкуватися з ним!

— Я знаю. І я намагаюся, але він постійно приходить до мене. Можливо, якщо він дійсно кине пити, то нарешті дасть мені спокій, — Марина вирішила змінити тему. — Не будемо про сумне! Розкажіть, як справи у вас?

— Добре, моя дівчинко. Але я страшенно за тобою скучила. Як щодо вихідних? Ти б могла приїхати до нас, скажімо, через два тижні?

— Так, я вільна!

— Правда? Це буде просто чудово! Отже, домовилися — ти точно будеш у нас?

— Так, якщо не зміняться плани, то.... — Марині раптом здалося дивним те, що тітка так наполегливо вмовляє її приїхати. — Стоп, Олено Вікторівно! Чому ви так наполягаєте на тому, щоб я приїхала?

— Я зовсім не наполягаю. Але що поганого в тому, що тітка хоче побачити свою племінницю?!

— Олено Вікторівно, зізнавайтесь! Я все одно дізнаюся у чому справа! — Марина вже здогадувалася навіщо тітка кличе її до себе, але цікаво було почути її відповідь.

— Та нічого такого! Я тут подумала — ми так рідко збираємося, щоб просто відпочити разом. Через два тижні я чекаю в гості Пашу з Катею. І ще я запросила твою хресну з чоловіком. Будемо смажити шашлики!

— Зрозуміло, — Марина зітхнула і приречено запитала, — І все, більше нікого не буде?

— Ах так, мало не забула! Ще буде Антон — ти його не знаєш, це племінник тітки Валі. Він живе у місті, а до неї іноді приїжджає на вихідних. Я бачила його, коли вони з тіткою Валею йшли з магазину.

Марина невесело посміхнулася. Автобус під'їжджав до потрібної їй зупинки. Дівчина встала і попрямувала до виходу.

— Ну і який він, цей Антон? — з іронією запитала вона у тітки виходячи з автобуса.

— Дуже симпатичний та ввічливий! Старший за тебе на чотири роки. Працює в автосалоні, заступник директора між іншим! Мені він здався просто ідеальним хлопцем.

— І звичайно ж він неодружений! — додала Марина.

— Так, він неодружений. Марино, він шукає жінку для створення родини, а трапляються йому лише легковажні кокетки. Але я впевнена, що ти йому сподобаєшся! Ти у мене дівчинка хороша та серйозна.

— Олено Вікторівно, ну я ж просила вас... Скільки можна водити мені наречених?

— Так хто ж водить, дитино?! Я просто запросила їх на шашлики. Ви познайомитеся, поспілкуєтеся. Можливо, ти зможеш подружитися з Антоном.

— Олено Вікторівно, я втомилася відчувати себе експонатом на виставці! Навіщо ви це робите? По-вашому, я настільки безнадійна та страшна, що мене потрібно знайомити з усіма підряд?

— Навпаки, Мариночко! Ти дуже добра і вродлива дівчинка. І тобі потрібен чоловік, який буде любити та захищати тебе. Чоловік, який примусить Ігоря забути дорогу до тебе. Після вашого розставання ти ще ні з ким не зустрічалася. Але ж тобі вже 27 років! Ти коли дітей думаєш народжувати? Були б живі твої батьки, вони б сказали тобі теж саме!