Ліза ошелешено дивилася на Аманду, яка стояла перед велетнем з текою в руках.
-Міс Гарднер, - втретє повторив велетень, - я не маю права впустити молоду жінку до зали. Її немає в списку запрошених.
- А я в четверте вам повторюю, що вона зі мною, - наполягала Аманда.
- Але…
- Та в чому проблема? – не втрималася дівчина й вихопила теку зі списком запрошених з рук чоловіка з квадратними плечима. – Немає в списку запрошених? Зараз буде!
Аманда Гарднер миттєво дописала її прізвище знизу списку. Подула на запис й підняла на чоловіка сяючі очі. Ліза лише відкрила рота, щоб щось сказати. Але замовкла, побачивши вираз обличчя охоронця.
Аманда усміхнулася своєю найчарівнішою посмішкою й протягнула теку чоловікові.
- Ну ось і все! – видала вона. – Ліза Степелтон тепер є в списках запрошених. Можна нам пройти?
Чоловік похитав головою, крякнув, невдоволено поморщився, але відступив, даючи їм пройти.
- От бачиш, подруго, - прошепотіла Аманда. – Все можна вирішити, якщо захотіти. Тепер твій вихід! Не підведи!
Ліза зітхнула. Й обвела поглядом зал. Майкл стояв в колі чоловіків зі склянкою в руках. На ньому був смокінг, краватка-бабочка та біла сорочка.
- Сподіваюся ще не запізно! – прошепотіла Ліза.
- Дурниць не говори! – фиркнула Аманда. – Ми майже тиждень після твоєї виписки прагнемо спіймати цього красунчика, а він ніби спеціально уникає нас.
- З Богом! – усміхнулася Ліза й попрямувала до групи чоловіків.
- Фондова біржа…
- Добрий вечір! – голосно промовила вона, підійшовши до компанії, де був Майкл.
Розмови миттєво закінчилися. І всі чоловіки, ніби за командою, повернулися до неї обличчям. А вона вловила погляд Майкла й важко зітхнула.
- Привіт, Майкле! – руки тремтіли, тож вона їх зчепила в замок.
- Привіт! – здивованим голосом відповів чоловік.
- Колись ти говорив, Майкле, що ти мій офіційний представник, - почала дівчина. – То може представиш мене своїм знайомим?
Його брови поповзли догори. А посмішка з’явилася на вустах.
- Ліза Степелтон, - промовив він. – Шеф-кухар на лайнері «Глорія».
- О! – промовив високий худорлявий чоловік. – То ви смачно готуєте, міс Степелтон? Варто скористатися вашими послугами.
- Завжди рада, - усміхнулася вона у відповідь. – Нагодую Вас найсмачнішим блюдом від шеф-кухаря, якщо дасте нам з Майклом кілька хвилин поговорити наодинці.
Чоловік лише розвів руками.
- Давайте дамо молодим людям поговорити наодинці, - промовив він, змушуючи чоловіків залишити їх одних.
- Ти просив дати знати, коли я прийму рішення, - промовила вона. - І я прийняла рішення…
- Вітаю!
- Ти правий, - її голос сів від хвилювання, оскільки в погляді чоловіка була якась прохолода. – Я хочу найкращого.
Він зітхнув, вдивляючись в її обличчя.
- І якщо ось цей перстень для тебе щось означає, - вона підняла пальці вгору, - то я готова спробувати кинути виклик долі й поборотися за нас.
Він мовчав. Секунда… дві… три… Господи! Він мовчить. Просто мовчить.
- Якщо з твоєї сторони це була гра, то…
- А якщо ні? – поцікавився він.
Ліза прмружила погляд. Не відразу зрозумівши про що він запитав.
- Що? – перепитала вона.
- А якщо це була не гра, міс Степелтон? – знову перепитав він. – Якщо я справді хотів бути з тобою?
- Тоді чому ти пішов? – ледве не тупотіла Ліза. – Чому залишив мене в лікарні одну?
- Ліз, я думав… думав… ти все ще кохаєш Девіда…
- І ти готовий був поступитися? Віддати мене іншому? – надула вона губки. – Так, Сондерс?
- Я хотів, щоб ти була щасливою…
- Навіть з іншим?
- Насильно милий не будеш, - простогнав він.
- Ти невиправний! – пробурмотіла вона. – А ще адвокат!
- Якщо мені хтось небайдужий, то я буду за нього боротися…
- Ти ще така мала і дурна, Степелтон, - фиркнув він. – Але ми почнемо це виправляти!
- Що? – штовхнула його в груди.
- Тихо, - просичав він. – Ти подивися, яка вона бойова.
Весь вечір вони танцювали разом. Дивитися в його очі й бачити щасливе відображення, то було для Лізи найприємніша мить.
А ранок був ще незвичнішим. Вона повільно відкрила очі, відчуваючи запах квітів. Замість Майкла на подушці лежав оберемок червоних троянд. Вона повільно торкнулася бутонів пальцями, відчуваючи ніжність та шовк.
А потім згребла їх й притиснула до себе. І до біса те, що вони мають колючки. Щасливі люди не відчувають болю.
-Доброго ранку, наречена! – почулося від дверей.
І на порозі зявився Майкл в одному рушникові навколо талії. А в руках таця з кавою, яку відразу відчули нюхові рецептори Лізи.
- Привіт! – усміхнулася вона. – Квіти шикарні! Дякую!
- Найкращий букет для найчарівнішої нареченої, - усміхнувся він. – Снідаємо і йдемо. В нас сьогодні купа справ.
- Яких? – підняла вона на нього очі, не оминувши увагою кубики на його животі.
- Побачиш, - хитро усміхнувся.
А за годину Майкл зупинився біля ресторану, де Ліза колись працювала. Від несподіванки дівчина перелякано повернулася до нього.
- Що ми тут забули?
- Йдемо! – промовив, відчиняючи перед нею дверцята. – Є незакінчена справа.
- Майкле…
Та він схопив її руку й потягнув за собою.
- Добрий ранок! Ви замовляли… Овва! Лізо?
- Привіт! – промовила вона.
- Головний адміністратор в себе? – запитав спокійно Майкл. – Скажіть, що міс Степелтон зі своїм адвокатом очікують його.
Сара округлила очі від подиву. Навіть ротика відкрила від почутого.
- Так, - промовила вона, пролетівши мимо них.
- Що ти робиш? – повернулася до нього Ліза. – Нащо це? Що ти задумав?
Та Сара не дала йому відповісти. Вона з’явилася за спиною й жестом запросила до зали.
- Прошу, - промовила вона. – Містер Гарольд Вас очікує.
#640 в Сучасна проза
#980 в Жіночий роман
любовний трикутник, боротьба за щастя, сильні почуття і емоції
Відредаговано: 17.07.2022