Глава 12

По обіді до кухні й дійсно прибуло поповнення. Та для знайомства часу не вистачило, оскільки прибули машини з продуктами, тож Ліза мусила брати все в свої руки й керувати процесом. Поки троє хлопців, найнятих спеціально для обслуговування гостей розвантажували продукти, дівчата взялися за приготування їжі для обіду.

- Ліза! – представилася вона, підійшовши до дівчат.

Їх було четверо. Невисока хохотушка з округлими стегнами, щиро посміхнулася дівчині.

- А я вас знаю! – промовила вона. – Бачила вас одного разу на кулінарному шоу. Ваша простота та вміння підкупили мене. І з того часу слідкую за вашою кар’єрою. Я – Адріанна. Можна просто Ріанна, як американська співачка. Хі-хі!

- Дуже приємно, Ріанно, - усміхнулася Ліза, вказуючи одному з юнаків рукою напрямок до холодильника. – Та моя кар’єра, то не привід для гордощів чи наслідування. Хотілося досягти висот…. Та в житті буває так, що один випадок ставить тебе на коліна. І добре, якщо знайдеш в собі сили піднятися і почати все з початку.

- А дивіться на це з позитивом, - посміхнулася рудоволоса красуня, обличчя якої вкривало ластовиння. – Ви чогось навчилися. Набули досвіду. Як часто говорить мій психотерапевт: «Ти маєш руки, ноги, голову на плечах, а все останнє можна заробити чи досягти. Гірше, коли немає даху над головою, коли невиліковно хворий, коли не маєш ніг чи рук, зору чи слуху. Ось тоді ти справді не можеш повноцінно жити та насолоджуватися життям. А нову мрію можна вигадати. Нові можливості можуть відкритися. Нові обрії замайоріти. Просто насолоджуйся життям!». До речі, я – Олівія. Можна просто Лів.

І справді. Ліза якось зніяковіло поглянула на дівчину, відчуваючи якесь сум’яття в душі. Вона чи її психотерапевт праві. Нічого ж страшного не сталося.

Її власне використали й викинули з того ресторану, але… вона отримала неабиякий досвід роботи в цій сфері, приміряла на собі будь-яку роль від посудомийки до шеф-кухаря, безумовно заявила про своє існування. Є люди, які захоплюються нею, пам’ятають про неї, слідкують за її кар’єрним ростом.

Ну зустріла вона свого колишнього на цьому лайнері. Ну одружується він з іншою дівчиною. Зате… тепер Ліза знає що він з себе представляє. І Аманді можна лише поспівчувати. Хіба ні?

Чи хотіла б Ліза опинитися на її місці? Секунда і відповідь миттєво з’явилася в голові. Ні! Ні! Ні!

За жодних обставин Ліза не хотіла б помінятися з Амандою місцями. Хоча, якщо бути чесною, Аманду шкода. Дуже шкода. Вона зараз в безвиході. Хвороба всаджує її в інвалідний візок. І скільки б грошей не мав татко, які б світила не оглядали її – гарантій не може дати ніхто.

А якщо брати до уваги матір Девіда чи Амелію, то тут взагалі звертати уваги немає на що. Вони звичайно ставлять дівчині палки в колеса, але… це лише викликає у Майкла бажання захищати її від їх нападів. Це лише ще сильніше прив’язує чоловіка до неї.

Ліза відчула, що в ній з'являється інтерес до адвоката. Власне, бути разом вони не зможуть. Девід, їх матір зроблять все, щоб розлучити їх. Та провести добре час, відволіктися від поганих думок, пережити це бісове весілля – гарна нагода.

- Дякую Вам, Лів…

- За що? – дівчина ошарашено оглянула Лізу.

- Ваш психотерапевт говорить правильні речі, - промовила вона у відповідь. – Мені напевно теж варто прислухатися до його порад.

- А я – Домініка, - промовила темношкіра дівчина, миттєво засоромившись та опустивши очі.

- Ми називаємо її Ніка, - вклинилася висока, худорлява шатенка з хвостом на голові. – Я – Хлоя!

- Дуже приємно, дівчата! – Ліза зітхнула від полегшення. – Я просила містера Гарднера брати до команди лише молодь до тридцяти років. І дуже щаслива, що він прислухався до моїх слів.

- Сама не люблю працювати зі старими гримзами, - хмикнула Ріанна. – Тому коли побачила ваше ім’я, відразу подала своє резюме.

- Справа не в тому, що вони старі, - похитала головою Ліза. – Я люблю експериментувати. І навколо себе збиаю таку ж команду. З молодими легше щось спробувати. А от люди, які мають поважний вік, величезний досвід – не завжди підтримують зміни. Та й завоювати авторитет таких людей набагато важче.

Дівчата покотилися зо сміху.

- То ви завойовуватиме наш авторитет? – захихикала Ріанна. – Нас теж не легко підкупити…

- Навіть не сумніваюся! – усміхнулася й Ліза. – Але прошу звертатися на «ти». Бо через ваші слова я здаюся «старою гримзою».

Дівчата знову весело розсміялися. І саме в цей момент Ліза помітила Амелію, яка примруживши погляд спостерігала за ними. Хоч би не здумала йти сюди. Та жінка лише підкопилила губи й попрямувала в іншому напрямку. Схоже, після прочуханки Майкла, Амелія більше планувала вступати у відкритий конфлікт з дівчиною. І добре. Бо саме зараз Ліза трохи розібралася зі своїм життям, почуттями, поглядами та прийняла важливе для себе рішення. А спілкування з постійно невдоволеною керівницею лише псувало апетит.      

З хлопцями знайомство пройшло теж спокійно, швидко та якісно. Ліза запропонувала їм відпочити кілька секунд й познайомитися. Високий, накачаний блондин з татуюванням на ліваму плечі виявився Джеком. У брюнета Томаса у вусі була серга. А Гаррі весь час закидав за спину свій кінський хвіст, який через морський вітерець потрапляв у рота та носа, заважаючи носити коробки.

Переглядаючи з накладною товари, Ліза відчула на собі чийсь погляд. Повільно озирнулася й помітила містера Гарднера, який прихилився плечем до одвірок й мовчки спостерігав за нею.

- Ой! – усміхнулася вона. – А я тут перевіряю товар…

- Я бачу! – відхилився чоловік й попрямував до неї. – Як вам нова команда? Вже познайомилися?

- Так, - кивнула Ліза, перераховуючи коробки з трюфелями. – Дуже щаслива, що ви дослухалися до моїх прохань й взяли до команди молодих людей.

- Це мій бізнес, Лізо! – знизав він плечима. – І я добре чую, про що мене просять. І якщо ці прохання йдуть на примножать прибуток, то чому я маю робити все по іншому?