Кохання з перешкодами

Глава 8

Аманда повільно повернулася обличчям до дівчини. Очі палають. М’язи напружені. Вуста стиснуті.

- Вони всі оберігають мене, як квітку, - промовила дівчина спокійно, - але насправді я сильніша, ніж можу здатися. Хвороба навчила мене брати від життя те, що я бажаю сьогодні. Не відкладати на завтра те, що можна отримати зараз. Тож я не відступлю! Не віддам Девіда ні за яку ціну!

- Амандо, мені не потрібен Девід…

- Якщо бути чесною, то мені плювати на твої почуття, - дівчина засунула руки в кишені шорт. – Єдине, що мене зараз хвилює – це почуття Девіда.

- Ну… якщо він зробив тобі пропозицію, то…

- Він не пройшов сьогодні перевірку, - Аманда прибрала волосся, яке розвівав прохолодний морський вітерець, за вуха. – І мене це трохи напружує.

- Я тут ні до чого, - почала виправдовуватися Ліза, озирнувшись на чоловіків, які сміялися неподалік, навіть не підозрюючи, які пристрасті тут вирують. – Я нічого не роблю, щоб повернути його. Тож можеш спати спокійно…

- Лізо, твоя присутність тут – це вже виклик для Девіда, - промовила Аманда, розгладжуючи ногою пісок. – Тож я даю тобі 72 години. Це три доби. Щоб ти придумала якусь причину і зникла з нашого життя.

Ліза відчула, як коліна підігнулися.

- Я не можу… У мене… договір… з твоїм татком… підписаний…

- З моїм татком я все узгодю сама, - фиркнула Аманда. – Я не готова до того, що в останній момент мене залишать біля вівтаря. Тож буде краще для нас всіх, якщо ти поїдеш звідси. І Девід перестане тебе ревнувати. Копатися в своїй голові. Витягувати назовні власні почуття.

Ліза відчула огиду. Боже! А вона заздрила цій дівчині. Співчувала. А вона така ж, як і всі навколо. Нещасна. Зневірена. Хвора

І звичайно можна було спробувати переконати її в тому, що не варто боротися за кохання того, хто не може розібратися з власними почуттями. Може й заміж за нього не варто поспішати… Але… дівчина хвора. І поспішає жити. Поспішає бути щасливою. Навіть такою ціною.

Тому Ліза стиснула зуби, щоб не бовкнути зайвого. Й важко зітхнула.

- Я знаю, що ти зараз мені співчуваєш. Та мені, якщо бути чесною, плювати на це! - промовила Аманда, знову сховавши долоні до кишень коротких шортів. – Я пройшла нелегкий шлях, борячись за його увагу. Я була закохана в нього з дитинства. І знищу все на своєму шляху, що заважатиме мені отимати своє кохання. Тож буде краще, якщо ти не переходитимеш мені дорогу. А просто виконаєш, поки що, моє простеньке кохання.

- Я розумію зараз твій стан, - промямлила Ліза, лаючи подумки сама себе. – Та хочу, щоб ти мене зрозуміла правильно. Я теж маю якісь проблеми в житті. Я маю платити кредити. Тож ця робота мені вкрай потрібна… Я не очікувала, що доля зіштовхне мене з колишнім тут. Але сталося те, що сталося…

- Скільки?

- Що скільки?

- Скільки ти хочеш за те, щоб зникнути з нашого життя? – тепер на обличчі Аманди з’явилася огида. – Мені не потрібні гроші…

- Тобі ж потрібно платити кредит, - фиркнула Аманда. – Назви свою ціну й закінчимо цю неприємну розмову.

- Повторюю ще раз, - Ліза відчула роздратування. Ну от він. Світ багатих та знаменитих. Вони думають, що все можна купити за гроші. – Мені не потрібні твої гроші. В мене є руки і ноги. Голова на плечах теж. Тож я можу сама заробити собі гроші. І не звикла…

- То заробляй! – гаркнула Аманда. Схоже, вона втрачала самообладання. – Але не за рахунок мого щастя!

- Амандо, я не претендую на твоє щастя, - спробувала промовити Ліза.

Зараз в душі дівчини вирували почуття несправедливості, безпорадності, ненависті. І весь цей гнів хотів вирватися назовні. Та вона змушувала себе мовчати. Не можна так поводитися з тим, хто платить твою зарплатню. Хто платить, той і замовляє музику. Закон життя!

- Я дала тобі час все обдумати, - проричала Аманда. – Тож думай! І не дай тобі Боже, стати моєю суперницею. Я можу бути доброю. А можу бути доволі жорсткою. Не потрібно тобі знати мене іншу. Бо після того, як я з тобою закінчу – ти будеш на самому дні. І не те, що кар’єру собі не збудуєш. Навіть їсти не матимеш що. Будеш обслуговувати бомжів за місце біля багаття. Подумай у вільний час про це. Мені зараз втрачати немає що. У мене є пів року, щоб побути щасливою. І я не зупинюся ні перед чим.

Вона повільно розвернулася й пішла в бік табору, де хлопці вже полізли у воду. Їх сміх, вигуки було чути аж сюди. А Ліза відчула якесь спустошення. 

І що тепер робити? Як бути? Просто поїхати і все? Тобто втратити машину, квартиру?

Дідько! Оце доля пожартувала з ними. Прямо безвихідь якась.

І раптом хтось у воді почав захлинатися. Шубовстатися, викрикувати. Ліза побачила метушню. Аманда прискорила крок. А потім і взагалі почала бігти.

- Девіде, - закричала вона. – Це Девід? Що з ним? Господи! Допоможіть! Що з ним?

Ліза попрямувала до них. Вона зупинилася біля аманди, спостерігаючи за тим, як чоловіки витягували Девіда на берег. Він відкашлювався, тримаючись за ногу. Весь блідий, як смерть. Зуби цокотять. З волосся капає.

Аманда лише закрила долонею рота й не зводила з них очей.

-Лізо, дай рушника! – крикнув Майкл. – Швидше!

Дівчина кинулася до речей і схопила перший рушник, який потрапив до рук.

- Підкладай йому під голову, - наказав він. – Давай!

Руки тремтять. Його перевернули. Він відкашлювався, але закочував очі.

Нарешті він відмахнувся й сів на пісок.

- Все добре, - промовив охриплим голосом. – У воді ногу судорогою звело. Ледве не втонув.

- Ну от і добре! – промовив Майкл, підводячись з колін та похлопуючи його по плечі. – Ти нас налякав, брате!

Ліза озирнулася на Аманду, яка здавалося ще мить і втратить свідомість.

- Амандо, ти в порядку? – запитала вона.

- Так, - прошепотіла вона й кинулася до нареченого, – Девіде! Я так злякалася…

Девід обійняв її, погладивши волосся.

- Ну ти чого, кохана? – хмикнув він. І швидше за все зробив це, щоб заспокоїти її, а не через те, що йому справді було вже краще. – Я ж не залишу тебе перед весіллям.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше