Пролог

Ліза оглядала краєвиди Бостона з вікна, милуючись протяжною стежкою, розташованою вздовж берегу річки Чарльз, де можна було побачити людей, які каталися на роликах, їздили на велосипедах або просто прогулювалися, вдихаючи вологе повітря.

На дитячих майданчиках веселилася дітвора, поки їхні матері або няні сиділи в телефонах. Люди здавалися Лізі маленькими та кумедними. Але зараз їй було не до сміху. Слова Гарольда кинули її в піт. Вона притулилася лобом до скла, прагнучи хоча б якось зібратися з силами. Тобто, на її посаду призначили іншу людину? Як таке може бути? Хіба вона погано виконувала свої обов’язки? Хіба хоча б колись не впоралася з чимось? Чи можливо були нарікання? Як так?

Повільно пройшла до столу та плюхнулася в крісло за довгим столом в кабінеті головного адміністратора готелю Hillary Boston, не вірячи власним вухам. Можливо й справді їй це вчулося?

- Тобто, керівництво призначило на цю посаду іншу людину? – її голос тремтів. І вона ледве змусила себе стримати сльози. – Як це розуміти?

- Лізо…

- Я не в повній мірі справлялася зі своїми обов’язками?

- Лізо, помовч! – гаркнув Гарольд, жестикулюючи руками. – Дай мені сказати.

Дівчина лише підняла руки до неба, закотивши очі під лоба.

- Ну, по-перше, ти була лише виконуючим обов’язки шеф-кухаря, - промовив він, відводячи погляд в сторону. – І ти це не гірше за мене знаєш.

- І що?

- Ти ж знаєш, що в нас змінилося керівництво… Старий Брайтон відійшов від справ, а молодий – зайняв місце біля керма…

- До чого тут це? – запитала вона здивовано. – Наша особиста неприязнь, як ти говориш, з «молодим» Брайтоном не привід призначати на це місце нікому не відомого кухаря. Чи не так?

- Люба, ти нічого не розумієш в політиці… І тобі краще не лізти сюди…

Її очі округлилися від почутого.

- В політиці? – фиркнула. – До чого тут політика? Hillary Boston - це мережа готелів по всіх Штатах. І до політики вони не мають ніякого відношення. Ти просто зараз пудриш мені мізки. От і все. А «молодий» Брайтон помстився мені за ту історію з банкетом в честь його призначення.

- Лізо, - Гарольд підвівся. Нервово прокрокував туди й назад перед її носам. Схопив графин з водою й тремтячою рукою наповнив склянку до верху. Підхопив її, а потім поставив перед дівчиною. – Метью Хілпатрік - кузен молодого Брайтона. Він закінчив Національну кулінарну Академію. І впевнений, що готовий очолити один з ресторанів  мережі готелів Hillary Boston.   

- Ось як? – Ліза схопила склянку і залпом випила її вміст. – Кулінарну Академію. Браво! Він – кулінар, який впевнений, що готовий очолити один з ресторанів мережі готелів Hillary Boston?

- Лізо, - Гарольд примостився поряд і тактовно відібрав у неї порожню склянку з рук. – Моя тобі безкоштовна порада: не висовуйся! Ти ж добре знаєш, що зараз Хілпатрік буде відчувати в тобі конкурента. І зробить все, щоб позбутися тебе якомога швидше.

- Нехай спробує! – гаркнула вона. – Для того, щоб звільнити людину – потрібна ого-го яка підстава. Звичайно мені неприємно буде працювати під керівництвом вашого кулінара. І за інших обставин я б грюкнула дверима і пішла. Та кілька років тому я взяла іпотеку на квартиру і кредит на машину. Залишившись без роботи, можу все це втратити. Тож тримайте свого кулінара в руках, адже я не поступлюся.

- Лізо, сподіватимемося, що він виявиться гарною людиною і ви спрацюєтеся, - зітхнув Гарольд, певно мало вірячи у власні слова. – Та я мав тебе попередити…

І відчути це Лізі довелося на власній шкірі вже того ж дня. Ледве стримуючи сльози, вона готувала улюблену страву від шеф-кухаря для постійного клієнта Hillary Boston – Рональда Сексторфа. Він просто обожнював приготовлену нею баранину під м’ятним соусом. І зараз обрізаючи всі жилки з м’яса, вона роздумувала над тим, як вона витримає весь оцей тиск з боку Метью Хілпатріка. А чоловік снував за спинами кухарів, зазираючи до кожного. Когось вичитував, чиюсь страву взагалі викинув. Дівчина лише закрила очі, втягуючи в себе якомога більше повітря. Якби не кредит на авто, іпотека на квартиру в Бостоні, які вона взяла кілька років тому, то пішла б звідси назавжди, виказавши в обличчя оцьому задаваці все, що вона думає з приводу його призначення.

Обжарюючи на сковорідці м'ясо, вона очікувала, що Хілпатрік підійде і до неї. І вже прокручувала в голові всі слова захисту свого шедевру. Та новий шеф-кухар чомусь обходив її стороною. Чи розумів, що зараз не час з’ясовувати стосунки? А можливо, не планував поки дратувати її? 

Поки м'ясо запікалося в духовці, Ліза почистила від зернят зелений болгарський перець. Нарізала його невеликими шматочками та кинула до подрібнювача. Додала туди зернову гірчицю, гілочки свіжої м’яти, петрушку, кріп.

Подрібнила все, вдихаючи ароматний соус. Виклала на тарілку гарячу баранину, полила все ароматним м’ятним соусом.

Поставила на стіл, куди зазвичай приносили свої блюда кухарі. І які вона ще зовсім недавно прискіпливо оглядала та вносила якісь свої корективи до подачі на стіл клієнтам готелю.

Зітхнувши, пройшла вглиб кухні, забравши чергове замовлення. Поки вовтузилася з соусом «Айолі», почула якусь метушню в залі. До кухні влетів розчервонілий офіціант й закричав що є сили.

- Рональд Сексторф задихається, - гаркнув він на одному подиху. – Швидку вже викликали.

- Що? – Ліза випустила з долонь яйце, яке брякнулося на підлогу біля її ніг. – Як то задихається?

Руки затремтіли. Горло стиснуло залізною рукою. Коліна підігнулися. Вона кинулася до дверей. В залі ресторану стояв страшенний гамір. Клієнти скупчилися на одній стороні зали, щось притишено обговорюючи. Хтось хапав дітей і прожогом мчав до дверей. Хтось з величезною огидою дивився на страви на своїх столах. І скривившись, відсовував їх подалі від себе. А люди в зелених костюмах щось вводили у вену непритомному чоловікові з розпухлим обличчям. Його переклали на носилки й понесли до виходу. Біля стійки бару скупчилися всі офіціанти. Хтось стояв з розширеними від жаху очима, хтось прикрив рота рукою. А хтось вказав рукою Гарольду на неї. І чоловік пішов у її напрямку.