Розділ 8. Тріщини в бетоні та одеська впертість

Нічна поїздка назад на Селище Котовського після танців була зовсім іншою. Мія сиділа біля вікна старої іномарки Сашка, підставивши обличчя прохолодному нічному повітрю. Відео було надіслано, і вона відчувала приємну фізичну втому, яка нарешті витіснила душевний біль.

Телефон завібрував, коли вони вже проїжджали Пересип. Це було не повідомлення. Це був відеодзвінок.

Мія швидко приклала палець до губ, закликаючи Софію до тиші, і прийняла виклик. На екрані з’явився Роман. Він був у робочій касці, на тлі якихось металевих конструкцій, підсвічених потужними прожекторами.

— Бачив твоє відео, — голос Романа ледь пробивався крізь фоновий гул техніки, але посмішка в очах була чіткою. — Ти там наче знову біля університету... Тільки ще яскравіша. Знаєш, тут бетон застигає швидше, ніж я встигаю про тебе подумати, але твій танець... він ніби дає мені точку опори.

— Ти знову працюєш у нічну? — Мія стурбовано вдивлялася в його втомлене обличчя.

— Треба встигнути до холодів, Міє. Тут графіки жорсткі, як арматура. Але слухай... — він на мить замовк, відходячи в тихіше місце. — Адель нічого тобі не казала?

Мія напружилася. — Ні, а що сталося?

— Та нічого критичного, просто... бюрократичні ігри. Можливо, мені доведеться затриматися ще на два тижні. Страховка, дозволи... одеські документи тут не дуже хочуть визнавати без бою.

Серце Мії на мить провалилося вниз, як у ліфті, що різко рушив. Ще два тижні? Це здавалося вічністю. Софія, яка краєм вуха чула розмову, лише закотила очі й тихо шепнула: «Ну, я ж казала — будує хмарочоси».

— Ромо, — Мія намагалася, щоб її голос не тремтів. — Будуй. Роби те, що маєш. Тільки повертайся цілим. Я тут... я тут теж будую. Свою макроекономіку і свій ритм.

Коли дзвінок завершився, Мія ще довго дивилася на чорний екран. Сашко припаркувався біля їхньої багатоповерхівки.

— Ну що, «Пенелопо», — Софія легко штовхнула її в плече. — Два тижні — це не два роки. За цей час ти якраз встигнеш змити цей трагічний вираз обличчя і нарешті нормально виспатися. А завтра Адель кликала на каву.