Глава 10. Поклик крові

Зореліт плавно входив в атмосферу Бернара, і Джек, разом із матір’ю, Шейлою та Найтом, готувався до першого погляду на цю далеку планету, яка стала для нього частиною родинної історії.

Як тільки зореліт пробив хмари, перед ними відкрилася грандіозна панорама. Бернар був абсолютно не схожий на Землю. Його небо мало яскраво-фіолетовий відтінок, насичений глибокими туманностями, які нагадували космічні завихрення. Під ними простягалися велетенські пагорби з кришталево-білими вершинами, а над ними світили дивовижні кільця планети, що мерехтіли у вечірньому світлі.

— Це неймовірно, — прошепотіла Міранда, зачарована видовищем.

Земля під ними була вкрита рослинністю дивовижних кольорів — від золотаво-зелених до яскраво-синіх. Дерева, які скидалися на гігантські кристали, розливали сяйво у повітрі, а річки мали сріблястий відтінок, віддзеркалюючи фіолетове небо. Атмосфера планети була свіжа і приємна, сповнена невагомого відчуття гармонії між природою і технологіями.

— Ласкаво просимо до Бернара, — з гордістю сказала Шейла, коли зореліт наблизився до місця приземлення — величезного, плаского плато, оточеного багатоярусними каскадами водоспадів.

Приземлення відбулося гладко, і як тільки вони вийшли із зорельоту, Джек відчув, як дещо в ньому відгукнулося на цю землю. Він одразу відчув, що ця планета має щось рідне для нього, хоча раніше він ніколи не був тут.

— Це дивне почуття, — промовив Джек. — Ніби я вже тут був.

— Можливо, твоя кров відгукується на цю землю, — сказала Шейла, дивлячись на нього своїми глибокими очима. — Твій батько був одним із найповажніших науковців на Бернарі. Його сліди тут досі живі.

Бернар був гармонійним поєднанням високих технологій і природи. Будівлі планети, подібні до кришталевих споруд, зливалися із природою. Вони плавно інтегрувалися у навколишній ландшафт, не порушуючи природної краси. Навіть технології, такі як повітряні транспортні засоби та голографічні дисплеї, виглядали як частина екосистеми, випромінюючи світло і тепло.

— Це місце... неймовірно мирне, — зауважила Міранда, оглядаючи все навколо. — Я завжди думала, що інші світи будуть більш холодними і ворожими.

— Бернар відомий своєю гармонією між природою і наукою, — пояснив Найт. — Ми навчилися використовувати енергію планети, не завдаючи їй шкоди. Це те, чого, можливо, колись досягне і Земля.

Джек дивився на планету і відчував, як ця краса і технологічний баланс викликали в ньому безліч емоцій. Але найважливіше питання ще стояло перед ним: як він впишеться у цей новий світ і чи знайде відповіді на свої питання про батька.

***

Жителі Бернара, відомі як бернаріанці, були дивовижними істотами, що гармонійно поєднували в собі фізичну красу і технологічний розвиток. Вони виглядали схожими на землян, але їхня шкіра мала ніжний блідо-сріблястий відтінок, який мерехтів при сонячному світлі. Їхні очі були великі, з легким сяйвом, що робило їх погляд пронизливим і водночас доброзичливим. Зріст бернаріанців перевищував людський, а їхні рухи були плавними й граційними, немов вони вільно пересувалися у невагомості.

Шейла, запросивши Джека, Міранду та Найта до свого дому, розповіла про те, що бернаріанці живуть у так званих капсулах. Це були енергоефективні й екологічні житлові споруди, повністю автономні та інтегровані в навколишнє середовище. Капсули були зроблені з біологічно розумного матеріалу, який реагував на потреби мешканців, регулюючи температуру, світло та рівень кисню всередині.

— У нашому суспільстві кожен має свою капсулу, що служить домом і місцем для відновлення сил. Це не просто житло — це продовження нашого зв'язку з планетою, — пояснила Шейла, ведучи гостей до своєї капсули.

Капсула Шейли виглядала як частина пейзажу — невелика прозора сфера, оточена рослинами, що ніби вростали в неї. Коли вони наблизилися, стіна капсули злегка розійшлася, пропускаючи їх усередину. Всередині було просторо, хоча на вигляд капсула здавалася компактною. Стелі висіли високо, а стіни мерехтіли м'яким світлом, яке змінювалося відповідно до настрою присутніх. Меблі були мінімалістичними, але надзвичайно зручними, створеними з живих матеріалів, що змінювали форму під потреби того, хто на них сідав.

— Вражаюче, — захоплено сказав Джек, коли зайшов до капсули. — Ніколи не бачив такого рівня інтеграції природи і технологій. Тут відчувається спокій.

— Так, наша капсула адаптується до твоїх потреб, — усміхнулася Шейла. — У кожного бернаріанця є така капсула, яка синхронізується з його енергетичним полем, допомагаючи відпочивати, медитувати чи працювати.

Міранда, торкаючись стін, захоплено мовила:

— Це наче живе дихаюче середовище. І як тут зручно…

— Саме так, — підхопив Найт. — Бернаріанці вірять, що кожен має жити в гармонії зі своїм оточенням, тому ми створили технології, які не забруднюють планету і підтримують баланс. Наші будинки працюють на енергії планети і навіть допомагають її відновлювати.

Всі відчули легке розслаблення, коли сіли за невеликий стіл, що сам розклався з підлоги капсули. Шейла приготувала для гостей традиційні бернаріанські напої, що мали свіжий і трохи солодкий смак, нагадуючи земні фрукти, але з легким холодком.

— Ви можете залишитися тут на стільки часу, скільки потрібно, — промовила Шейла, подаючи напої. — Це ваше тимчасове пристанище на Бернарі.

— Я все ще не можу повірити, що ми тут, — тихо сказала Міранда, дивлячись на свої руки, що легенько світилися в мерехтливому світлі капсули.

— Це новий початок для всіх нас, — відповів Джек, відчуваючи, що попереду його чекають великі відкриття про його походження і про цей новий світ.

***

Наступного дня Шейла вирішила познайомити Джека, Міранду та Найта з одним із найвпливовіших осіб на Бернарі — Кованом, керівником Бернар Стар, космічної дослідницької організації. Він був тією фігурою, яка приймала ключові рішення щодо контактів із іншими цивілізаціями та місій із допомоги. Кован був відомий своєю мудрістю і далекоглядністю.