Фінал

А сьогодні в мене день народження. Вже зранку я передзвонив всім друзям і Елі, щоб прийшли розділити зі мною цей день. З Мілиною мамою, ми домовились розповісти найближчім про Мілу, тому я зателефонував, щоб і вона прийшла. Вона бажаний гість в нашому домі.

Людмила довго не брала слухавку, потім підняла на мить, щоб сказати, що  під’їхала на екстренний дуже важкий випадок, тому передзвонить.

Раптом пролунав дзвінок на мамин телефон. Я не сильно звернув увагу на її розмову, але після вона була дуже зворушена. На питання, що трапилось, відповідала, що на роботі щось натупили і тепер їй прийдеться все переробляти. Та я добре знаю своїх родичів, якби вони не прикривались усмішками та вітаннями, явно щось було не те.

Я бачив очах батька відчай. Мала Дара постійно плакала.

Я здогадувався, що Мілани не стало.

Мені було важко це усвідомити. Моїм найбільшим бажання було, хоча б ще разок заглянути в її очі та відчути її обійми.

Це було проханням всього мого життя. Це було моєю щоденною молитвою. Це мало би стати моїм дивом.

Мені хотілося чим швидше дізнатися і оплакати кохану та родичі один за одним вручали подарунки.  Ніби забиваючи їх у велику пробоїну мого тонучого корабля.

Коли я зустрівся очима з мамою, то сльози все не чекали команди від слів, вони просто котилися одна за одною, як в мене так і в мами. Вона міцно обняла мене і безмовно тулила до себе.

Коли подзвонили у ворота, я не хотів нікого бачити і попросив батька випровадити друзів.

Але на порозі стояла мати Мілани з усмішкою на все обличчя.

Першим ділом, я подумав, що вона ще не знає і як я маю їй це сказати.

Вона пулею залетіла в будинок і зупинилася в холі.

- Дарк,- сказала вона своїм ніжним голосом, а в мене сльоза покотилася обличчям. Хочу побажати тобі аби ти добре вчив іноземні мови, щоб не наробити біди людям.

- Це найдивніше побажання, яке я коли не будь чув, але дякую – сказав я та усміхнувся. Я…

- Поясню – сказала Людмила. З лікарні мені зателефонував інтерн-практикант по обміну з Америки і сказав: Мілана ваша донька? я відповіла так. Тоді він мене добив: Мені вас дуже шкода, але WE ми, lost her, втратілі її.

Добре, що ми якраз привезли пацієнта і я пулею полетіла у відділення.

Виявилося, що той незграбний американець, коли знімав показники з апаратів, перечіпився через шнурок і вимкнув апарат штучного дихання. А коли прибіг з допомогою, моя маленька дівчина вже дихала сама.

На слові ,дихала сама, я відчув неймовірне полегшення.

- Та не знаю, що коїлось в її голові потім, але вона втекла звідти. Тому цей інтерн і сказав, що вони її загубили. Просто загубили. Але вона жива. І це основне.

А тим часом мені на телефон прийшло повідомлення:

Твоя Мілана прийшла до тями, дуже голодна і хоче тебе бачити.

Наступної миті відчинилися двері і зайшов батько Мілани з самою дівчиною, у лікарняному халаті та катетером в руці.

З днем народження, коханий!