Анюта знайшлася і проходила психологічну реабілітацію в одній із клінік нашого міста. До неї все ще не пускали, але за маминим дзвінком я отримала особливу перепустку.
Цей період виявився психологічно важким не лише для Анюти. Наші стосунки з Дарком стали натягнутими мов струна, в мене з’явилося більше часу і мій щоденник поповнився новими історіями.
Кожну вільну хвилину, я проводила з Анютою, хоча вона зі мною зовсім не розмовляла. Чи то ображена чи то травмована, але я відчувала якусь провину, за те що з нею сталося.
Ми годинами сиділи в її палаті, я розповідала, що твориться в світі, читала шкільну літературу, щоб вона не відставала по школі, а вона лежала і дивилися в стелю.
Хоча такий її стан був лише в моїй присутності.
Дарк не ходив зі мною і його можна було зрозуміти. Зі мною ходив Алекс і то нишком і то лише в дворі, коли дозволялися офіційні відвідини.
Здається Алекс вселяє у неї більше позитиву ніж я.
Дарк став якийсь таємничий, він постійно десь блукає думками, навіть його мати часто питає про що це він так переймається. На мої питання,що з ним відбувається тільки відмахується, що я собі щось придумала. Але моє дівоче серце, хай і наївне та дитяче відчуває, що з ним щось відбувається.
Євгенія помітно хвилювалася за сина і постійно випитувала чи у нас з ним все впорядку, вона стала настільки прискіплива, що я вирішила запитати прямо в лоб, або з’ясувати самій, що так сильно вплинуло на мого коханого.
Після уроків ми майже не гуляли, бо в нього якісь справи з батьками, про які його батьки так само не в курсі, як і я.
Уроки закінчилися і я підбігла до його класу, чекаючи на нього.
- Привіт маленька, - схопив мене хлопець за плечі. Я відчула чужий дотик, тому швидко повернулася і відразу ж почула:
- Ех чого захотів, вона моя маленька - сказав Дарк, та стукнув кулаком Алекса в плече.
- Ну тут без лишніх аргументів - сказав Алекс, та як завжди почав кружляти кругом мов попригун.
- Коханий, ходімо зі мною до книжкового магазину у мого дядька скоро день народження, хочу йому подарунок вибрати, а ти можеш мені допомогти - збрехала я про дядька.
- Ну може під вечір? - я щось втомився. Чутно було нотку брехні, як і у моєму питанні.
-Ага, підвечір, коли всі магазини закриються - сказала я.
- А ну так, а пішли, не розвалюся, - обійнявши мене за талію, сказав Дарк.
Ми вже вийшли зі школи, Алекс попригунним ходом напрявлявся до Ані, а Дарк повернувся до школи по щось, що забув у класі.
- Алекс, почекай, - гукнула я, та підбігла до нього. Не знаєш, що відбувається з Дарком останнім часом?
- А що з ним відбувається? - якось зацікавлено перепитав Алекс.
- Ну він якийсь дивний, після школи кудись ходить і ні про що не розповідає, можливо, щось трапилося, що я пропустила.
- Ну крім того, що в нього нова подруга - нічого.
- Яка така подруга? - здивовано перепитала я.
- НУ як яка? Та, перед якою ти змусила його вибачитись.
- Так він казав, що вона його бісить?! А тепер подруга - дивно.
- Бісить вона всіх, Дарк казав в неї якість проблеми і вона лише на 3 місяці у нас потім її родина переїздить кудись.
- Тобто він вирішує її проблеми?
- Ну це я не знаю, сама в нього запитай.
- Запитаю-запитаю. Анюті привіт...
Ми пройшлись по магазинам і так нічого толкового і не знайшли і я сказала, що куплю листівку і покладу гроші і потягла його до дуба.
На дворі вже майже літо і вечори дуже теплі, а це місце просто випромінює радість та безпеку. Я так люблю його.
- Любий, а є щось на світі таке, що ти мені би не розповів?
- Наприклад те, що в дитинстві думав, що під моїм ліжком живе монстр.- засміявся.
- Ні я серйозно.
- Ну, що ти маєш на увазі?
- Ну не знаю, якусь велику таємницю?
- Свою - ні.
- Тобто у тебе нема від мене таємниць.
- звісно що ні, - сказав Дарк пронизливо заглядаючи в мої очі.
- Тоді що з тобою, я тебе останнім часом не відчуваю.
Хлопець за мить, зробив мені підніжку і повалив на землю. Він ліг на мене своєю немалою вагою, здавалося він хоче мене розплющити.
- Тепер відчуваєш?
Я реготала, що було сили, та старалася перекинути його, та вибратися. За 5 хвилин безнадійних спроб я просто розслабилася та прикинулась мертвою.
- Ні-ні, тільки не покидай мене - грайливо сказав хлопець, хоча в мене є один прийом, щоб перевірити чи ти жива.
Він взяв травинку та почав лоскотати у мене під носом. Мені було страшенно лоскотно і хотілось чихнути.
- А...а....а...пчих - таки чхнула я. А Дарк вмить перекинувся з мене на траву і завмер.
- а з тобою що? - перепитала я.
- Мене вразило ударною хвилею твого пчиха, - сказав і заплющивши очі, завмер.
Я взяла травинку і повторила те, що й він, але він на неї ніяк не реагував, тоді я почала лоскотати його по ребрам та підборіддя, але руху не було.
тоді я сіла на нього верхи і почала ніжно гладити руку, від зап’ястя до плеча, по грудях, залізла руками під майку нахилилась і поцілувала.
за мить коханий відповів на поцілунок, запустив свої руки у моє волосся.
Ми цілувались як дорослі, але кохали щиро мов діти.
Я на мить відсторонилась від нього, а він притягнув мене знов.
- А як там твоя подруга Еля?
Хлопець скривився і подивився на мене ображеними очима.
- Ну як ти могла? В таку чарівну мить згадати її, добити мене хочеш, а не врятувати.
- Поясни.
- А що тут пояснювати, хлопець сів та сперся руками в коліна. Вона мене вже дістала. Вона уявила собі, що ми з нею найкращі друзі і на кожній перерві про щось питає,
чи просить показати що де знаходиться, ніби забула, дратує страшне.
- То чому ти її не пошлеш?
- Не можу, з неї пів класу сміється, а інша половина просто ігнорує.
- А Алекс?
#2912 в Молодіжна проза
#10975 в Любовні романи
#4318 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 17.05.2020