50 відтінків підлості.

-    Мілана, ти нічого не хочеш мені пояснити?… 
Я повільно повернулася і уперлася очима в Дарка. Я не розуміла, як він тут опинився, але була рада.
-    Я…я хотіла – не договорила я, як Дарк втрутився .
-    Я зараз досить злий і не хочу знати, чому ти мені збрехала, тому якщо я тобі не потрібний просто скажи і я піду геть.
Мені хотілося розплакатись та кинутись в його обійми, але я знала, що сльозами тут не зарадити і просто глянула в його очі. Мені здалося або не здалося, я прочитала в них, біль від зради своїм вчинком. Мені стало соромно і гірко, що я образила таку важливу в моєму житті людину.
Я просто опустила голову, покірно ніби відступаючи на задній план. Я зробила крок назад, думки в голові відразу розклалися по місцях. Я зрозуміла, що не винна в зникненні Анюти, що її власна мати сама її довела до такого вчинку. Зрозуміла, що допомагаючи «чужим» я занапастила свою долю. Я постійно вплутуюсь у всілякі історії і сама повинна відповідати за наслідки.
Не підіймаючи голови, я розвернулася в сторону дому, важко видихнувши я промовила єдине слово:
-    Прости.
З опущеною головою, я втримувала сльози і ковтала їх, знаючи, що цю поразку повинна мужньо знести і зробити висновки.
Я повільно відходила від Дарка і з кожним кроком розуміла, що ще тоді в 3 години повинна була написати йому, або дочекатися ранку і разом з рідними справитись з надскладною для мого юного мозку, ситуацією.
Затьмарена роздумами, я наткнулась на щось, піднявши очі я побачила такі любимі каро-зелені очі.
-    І далеко ти зібралася? – запитав Дарк.
-    Я? Додому – все ще з опущеною головою, відповіла я.
-    Що ти зробила з моєю дівчиною? Мілашка, яку я знаю так швидко б не здалася  - посміхаючись сказав хлопець.
Я підняла голову та побачила його широку та щиру посмішку. Вона здавалася мені такою знайомою, як з твору Аліса в країні Див, в чеширського кота. 
-    Дівчина, з якою я зустрічаюсь – трохи скажена, вона нестримна мов водоспад і проноситься по життю мов смерч, не даючи ні найменшого шансу врятуватися перед нею. Не вірю, що ти так швидко здалася – говорив Дарк.
І з кожним його словом, моя впевненість в собі зростала, я почала випрямлятися і зовсім підняла голову, щоб бачити все навкруги.
-    А де мій хлопець джинси-біла майка? – пожартувала я.
Дарк стояв переді мною в світло сірому спортивному костюмі з глибоким капюшоном та білих кросівках. На плечі в нього була спортивна сумка з пляшкою води.
-    А що я по твоєму мав сказати своїм, коли в 6 ранку, висунувся з кімнати до тебе? – запитав хлопець.
-    Тобто ти їм збрехав? – прищуривши очі запитала я.
-    Довелося, моя мама не така розуміюча, як твоя.
-    То ти хто – спринтер?
-    То я – на пробіжці в парку.
-    То побігли додому?! – запитала я.
-    То ти впевнена що не хочеш допомогти своїй подрузі? 
-    А ти зі мною?
-    Навіки з тобою.
Ми обмінялися поцілуночками і дорогою наверх, я розповіла про сон, розблокування та смски. Ще, коротко розповіла до того місця, що встигла розповісти Антоніна Андріївна.  Хлопець явно був у шоці від підлості рідної людини.
-    Я повернулася, - крикнула з коридору, - точніше ми.
-    Заходьте, я заварила чай та приготувала сніданок.
-    Ти? – здивовано запитала жінка.
-    А кого ви чекали? – перепитала я.
-    Твою маму – відповіла Антоніна.
-    А вона тут до чого? – продовжила я.
-    Коли ти перестала читати мої повідомлення, я написала твоїй мамі, щоб відпустила тебе. Але вибір вона залишила тобі, тому я думала, що вона прийде.
-    А га – сказала я, - тепер зрозуміліше, але ні, це не мама це Дарк.
-    Той самий Дарій, за яким ви їздили в село і це все розпочалося?
-    Так, приємно познайомитися Відьма Андріївна.
-    Що? – перепитала жінка.
-    Кажу, приємно познайомитися Антоніна Андріївна.
Я тихенько засміялася прикриваючи рот рукою аби ніхто не помітив, але Дарк помітив і лише підмигнув мені оком.
-    Тож, - продовжила Антоніна, - коли Анюта дізналася, що вся школа гуде про вашу подорож, відмовилася ходити до школи. Були вихідні і  в мене залишалося мало часу аби щось вигадати.
Я зняла зарплату з карточки і хотіла влаштувати шопінг, щоб хоч якось помягшити свою вину. Ми приїхали до торгівельного центру і Анюта почала приміряти там різні речі. І поки вона приміряла я прогулювалась центром і помітила двох її однокласниць Марту та Алісу, які видивлялися собі парфуми. Марті не вистачало пару сотень на обновку аромату, тому вони стояли обнюхуючи флакони.
       Я лише хотіла поцікавитися в них, що там думають по Анюту в школі. І справді її найгірші переживання були дійсністю. Її засуджували за такий вчинок.
-    Який вчинок? – перепитала я, - не вона ж розповіла всім.
-    НЕ вона, але в школі, учні цього не знали, вони думали на неї.
-    Та ви справжня змія – сказав Дарк
-    Тихо, ти – махнула йому рукою я.
-    Що тихо, вона повзе наперекір всьому,  по дорозі розбризкуючи свою отруту  – продовжив Дарк.
-    Ти не правий, я зробила ще гірше – здивувала щирістю жінка.
-    Марта сказала, що від цієї ганьби Анюту ніщо не відмиє. Тоді школа поділилася на два табори: одні підтримували Мілу в прагненні завоювати хлопця; інші – засуджували такі наміри і розповсюдження особистого. Дарій тебе пожалів і почав зустрічатися з тобою, а моя Аня залишилась сама.
-    Що ти верзеш – скрикнув Дарк, - Якби ви пожаліли свою доньку, цього всього не було б.
-    Вибач, - сказала Антоніна, але вже як є. Я спитала поради в Марти, як зробити Анюту зіркою з цього положення, щоб вона хоч якось довчилась, хоч цей рік. Марта сказала, що зробить з неї зірку за ту суму, що їй не вистачало до парфумів. Я погодилась. Аліса сумнівалась в такій можливості і відмовляла подругу. Але та стояла на своєму і навіть запропонувала спір на парфуми з нової колекції, якщо в неї вийде.
-    От це поворот – сказала я, відкривши рота.
Дарк вже допивав чай і час від часу хитав головою. Вся ця історія задавалася як, мексиканський серіал. І коли ти впевнений, щодо кінця, завжди знайдеться якийсь неочікуваний поворот. 
-    Я дала Марті гроші і ми разом підійшли до Анюти. Донці я сказала, що вирішила  всі її проблеми і тепер у неї подруги найпопулярніші дівчата в школі. Вона була трохи здивована, але ідея їй сподобалась. Я поїхала додому, щаслива, що донька в надійних руках адже вони і красиві і популярні і добре навчаються. Все було добре, моя мала ходила до них на зачіску, в неї з’явився манікюр та яскраві сміливі речі, вона була щаслива – моя зірочка. Її навчили ніжно робити макіяж та підводити очі. Я бачила як їй це подобається. Я дозволяла їй ходити з ними на вечірки та шопінг. Все стало складніше коли Марта прийшла до мене просити грошей, бо спонсорувати мою дівчинку вона на меті не мала. Ті копійки, як вона виразилась, вистачить хіба на корм її собачці. Тому я всю зарплату віддавала Марті і вже скоро залізла у солідні борги.
-    Відчуваю, що це не кінець, - сказала я, далі буде ще насиченіше.
-    Так і є. Коли закінчилися всі варіанти доходів, залишилися лише борги, я вирішила припинити, адже вона вже досить добре вжилася в нову роль і не потребувала наставників. Тоді Марта затребувала одноразову суму, велику суму аби вона нікому не розповіла про мій підлий вчинок.
-    Дві змії,  - зауважив Дарк, - не дивно що ви знайшли одна одну.
-    Я знайшла гроші і Марта дала мені спокій. Але також вона дала спокій і моїй Анюті, вона більше не відповідала на її смс та дзвінки, ігнорувала в школі і врешті сказала, що її компанія їм набридла.
-    Біднесенька, Анютка – сказала я,  не стримуючи сліз.
Дарк витер мої сльози і обійняв, грізно поглядуючи на Відьму Андріївну. Тепер я цілком з ним згідна.
-    Коли Анюта закотила істерику, мені прийшлося розповісти їй і про гроші і про домовленність.
-    Гостросюжетний триллер на 3 години і всього за місяць, це неймовірно, як скучно я живу – зауважив Дарк.
-    Коли мене викликали до школи стосовно успішності Ані, я зрозуміла скільки помилок натворила. Аня вчилась на самі двійки. Я не могла зрозуміти, чому дівчинка, яка спілкується з відмінницями та красунями, може так жахливо вчитися. Я справді не розуміла, де система дала збій.
-    Багаті батьки меценати школи – сказала я.
-    Саме так, - сказала мама Ані, - про це я дізналася від Аліси, яка більш приємна в спілкуванні. Чесно кажучи я була в шоці від таких новин, але це потрібно було різко змінювати. Анюта мала на відмінно закінчити школу, щоб піти після 9 го класу та піти в технікум і розпочати нове життя.  Коли ввечері, ми з Анютою розмовляли про плани на майбутнє, вона сказала, що їй зайшло розкішне життя і відмовлятися від нього вона не збирається.
Я вирішила дати їй трохи часу аби переварити всю інформацію та змиритися з сутністю речей, щоб з новими силами, розпочати нове життя. Та коли я повернулася додому, Анюти тут не було, її телефон не відповідає і ніхто її не бачив і не знає де вона. Коли я добряче роззирнулась по квартирі то помітила, що зникла вся техніка, ноутбук, гроші, сімейні коштовності,  навіть її копілка розбита і пуста, як моє життя. – заплакала Антоніна. Ввечері я отримала смс з інтернету: якщо шукатимеш мене, то я вже ніколи не повернусь.