Смс з минулого

 Це Анютина мама. Я вже хотіла відписати, що ж могло трапитись, що після всіх тих огидних слів, вона має совість писати мені. Та Дарк зупинив мене. 

- Це не твоя справа, що в неї сталося.

- Але можливо щось з Анютою?! - занепокоїлася я.

- Можливо, але смс явно потрібно було почати з вибачень, а не з прохання.

- Маєш рацію, хай іде лісом.

Я відклала телефон і повернулася до розмови. Але за мить прозвучало ще пару смс і мене просто тягнуло їх прочитати.

Дарк схопив мене за руку і ніжним голосом сказав: 

- Поки в тих смс, не знайдеться слово Вибач, я не дозволю тобі допомагати тій відьмі, щоб там у неї не сталося.

- Справедливо,- зауважила я та дістала телефон.

...Ти можеш ображатися на мене скільки завгодно, справа стосується твоєї любимої Анічки...

...Допоможеш і далі можеш ображатись...

Зухвальство цієї жінки не має меж. Тепер точно не відповідатиму на її смс.

- Вона сама заварила цю кашу, хай тепер сама її смакує- сказала я.

- Влучно сказано!- ожвавився Дарк.

- Нажаль, це вона мені сказала, коли я була у патовому положенні, - схиливши голову, сказала я. 

- Мілашка, навіть не думай сумувати з цього приводу, в школі я постараюсь дізнатись, що натворила твоя Анька і спробуємо допомогти напряму. А цю відьму кинь у чорний список.- запропонував Дарк

- Дарій, ти такий кмітливий. - усміхнулась я.

- О ні, тільки не Дарій, ненавиджу це ім'я. Дарк звучить якось мужньою- насупився хлопець.

- Дарк-так- Дарк. Дарусік мій - продовжувала я. 

А тим часом смс ще приходили на мій телефон, я взяла його до рук, а Дарк провів невдоволеним поглядом. І не читаючи повідомлення добавила Антоніну Андріївну в чорний список.

- Моя ти розумниця- обіймаючи сказав Дарк.

- Твоя. Твоя! - усміхнулась я.

- Можу тебе дещо попросити? 

- Звичайно, все що завгодно- усміхнулась і блиснула йому своїми очима.

- Якщо раптом, щось в цій ситуації зміниться, набери мене. Якщо навіть ти захочеш туди піти, то не забудь...

- То не забудь тебе попередити- перебила його я.

- То не забудь, що самій ходити небезпечно. Телефонуй у будь який час доби, я піду з тобою. Разом у нас вийде краще. 

- Тільки разом, обіцяю. - не задумуючись сказала я.

- Я вірю тобі! - сказав Дарк і обійняв мене, ще сильніше.

Дарку пора було йти додому, а мені відпочити від пригод.

Мама приготувала смачну вечерю і мій улюблений зелений чай. Я згадала про історію з Алексом та про таємні домовленості і вже хотіла розповісти мамі, але факт перебування в чорному списку, не надавав подіям якогось значення. Мама тішились песиком і просила дбати про нього в дні чергувань.

Ми розбігались по кімнатам і я поринула у солодкий сон.

Та він виявився ніяк не солодким всю ніч, як мені здалося, мені снилось, як ми з Анютою повертаємось з того села і подруга послизнулася і падає в якусь прірву. Бездонну і темну, я хватаю її за руку, але вона занадто важка. В своїх нових красивих лахах, в модних сумочках та ланцюжках, вона тягне мене за собою. І витягнути нагору я її не можу, вона чепляється своїм рожевим платтям за коріння які стирчать з прірви і вони затягують її ще глибше. Я прошу скинути сумки та прикраси, а вона воліє впасти ніж залишитися без них.

Я прохопилася в холодному поту, серце шалено калатало і не вистачало повітря для повноцінного вдиха. Я встала я підійшла до вікна, відчинивши кватирку вдихнула свіжого холодного повітря. Мені вистачило трьох ковтків повітря аби зрозуміти, що то був тільки сон. Я сіла на край ліжка та зробила ковток холодного чаю, який як потічок серед пустелі потрапивши в моє горло, там і всмоктався в пересушені тканини. 

Я опустилася на ліжко зробивши вигляд, що нічого не сталося заплющила очі і вмить побачила приблизно ту саму картину. Анюта стояла в рожевому платті, яке розвивалося під поривами  вітру легкими фатіновими пасмами. Анюта закричала :

- Допоможи мені.

- Не можу, ти сама це обрала. 

Тоді вона повернулась і сама стрибнула в ту прірву.

Я прокинулась від суцільного жаху. А на моїх щоках струмочками текли сльози. Задихаючись я знов підійшла до вікна і замислилася в сторону віщих снів, у які так вірила Аня. Можливо вона посилає їх мені?!

Я сіла посеред кімнати, на годиннику була 03:15 я дістала свій телефон і розблокувала маму Ані.

Смс посипалися градом.

...Ти повинна їй допомогти...

...Якщо ваша дружба для тебе хоч щось означала...

...Вона може знов постраждати через тебе...

...

Ці дивні обвинувачення сипалися знов і знов і я не розуміла, в чому саме знов винна. Я пожаліла що розблокувала її і вилила на себе стільки негативу. Я відклала телефон і обняла себе руками.

На годиннику 03:39 і ще одна смс. Чесно кажучи не було ні одного бажання почитати те смс, але думки про сон змусили мене це зробити. 

...

Пробач мене Міланка, прошу тебе, пробач! Я була затьмарена своїм егоїзмом та правотою.

Ви були маленькими дівчатками, які пізнавали цей світ, а я була дорослою, яка все прекрасно знала про цей світ і не вберегла вас, вашої дружби, вашої невинності.

Прости мене, якщо колись зможеш.

Хочу щоб ти знала, що Анюта хотіла з тобою дружити, але я їй строго заборонила, шантажуючи її мріями.

Я зробила багато поганих речей і тепер жалію про це.

Я залишилась сама, не знаючи де мої рідні. Ти була моєю останньою надією, але це була ілюзія, ти просто маленька дівчинка, яка заслуговує на щастя. Зітри ці повідомлення і живи щасливо. А.А.

...

Все в моїй свідомості перекрутилося все і не могло розподілиться на потрібні місця. Хаос. Але ті повідомлення попахували суїцидальними, одинокої жінки, яка втрапила в біду. 

Я швидко вдягла джинси, худі, накинула куртку. Спеціально вдягла іншу, не білий пуховик, натягнула коричневі чоботи поверх джинсів і тихенько вискочила з квартири.