Фея

Який сюрприз може зробити Дарк? Знаючи своє життя і вічні пригоди чимось мене здивувати, буде важко.

Ми можемо стрибнути з парашутом чи полетіти на повітряній кулі. Я 100% знаю, що мені потрібен екстрим, так щоб адреналін через вуха… Інакше все те, що я вже пережила применшить це в рази. Але не загадуватиму наперед.

Минулого разу в бібліотеці, вперше я помітила своє захоплення, а саме нутро читацького центру обійшло мене стороною. От сьогодні, замість першого уроку біології, я стою на порозі кімнати масових знать, одна, мов листок видертий з чиєїсь книги.

Я трохи почекала Дарка  під школою, та прийшла сюди в надії, що він вже з сюрпризом чекає на мене.

Щось не подобаються мені такі сюрпризи. Притихши, я почула шелест книги і помітила в дальньому кутку, жінку старшого покоління, невисоко зросту та далеко не ідеальною масою тіла. Клавдія Костянтинівна було написано на табличці.

- Доброго ранку, чарівна фея – сказала до мене жінка.

- Доброго! – відповіла я та перепитала з приводу феї.

- Ти прийшла чаклувати над проектом І.О. наскільки я знаю – відповіла жінка.

- Ви теж її так називаєте? – здивувалась я.

- Звичайно, - засміялась літня пані, - її напевно ще в шкільні роки так назвали, бо з «І.О» вона до нас прийшла, певно на Іванку вже і не відзивається.

Мене здивувала ця жінка, своїм приємним голосом, манерою спілкування та цікавими історіями. Її волосся видавало її вік, повністю сиве на коріннях та фарбоване у фіолетовий.

- А ви в тренді.

- Знаю, - сказала жінка і поправила пишну зачіску.

- Я б хотіла вже розпочати та швидше покінчити з ручною працею, от тільки мого супутника по праці досі нема – обурилась я.

- Так-так, в мої роки було прийнято, аби дівчина спізнювалась на  декілька хвилин, до 15, а тепер тенденція змінилась – розповідала Клавдія Костянтинівна.

- Можеш називати мене тьотя Клава.

- Ок. – кивнула я на знак згоди, - а мене Мілка.

- О ні, я називатиму тебе Фея, - продовжила пояснювати жінка. – Меланій та Мілан у школі аж три, а Фея одна. Ти особлива дівчинка.

- Ви мені подобаєтесь, - сказала я, а потім подумала навіщо?!

Ми посміхнулись одна одній і чекаючи на Дарка пили дуже смачний зелений чай з мелісою та снідали, домашньою випічкою тьоті Клави. Жінка налила його в особливий чайний сервіз і довго розказувала його історію.

Раптом в дверях з’явився Дарк з великим ватманом скрученим в трубочку, масляними фарбами та пензликами. На руці висів кульок з цукерками.

- Заходь солоденький – сказала тьотя Клава, проводячи рукою

- Солоденький – перепитала я

- Солоденький – кивнула тьотя Клава, - він ніколи не ходить з пустими руками, завжди приносить цукерки чи печиво.

Дарк поклав інструменти, на ходу зняв куртку та підійшов до мене. Взяв руку та по традиції поцілував її. Я була настільки щаслива зустрітися з ним поглядом, ніби пазл, без єдиного елемента, якого щойно з’єднали.

- Вибач мене моя Фея, я запізнився – сказав Дарк

- І ти туди ж. Фея. – засміялась я.

 - Угу, ми з пані Клавдією в темі – поважно сказав Дарк, підморгнувши жінці.

Ми прийнялися за роботу, розмалювати та розписати весь той великий плакат було доволі важко, робота виявилась монотонна і клопітка. Я описувала важливі події, стараючись виводити каліграфічно, а Дарк робив малюнки та ілюстрації. Ближче до обіду у нас стався творчий криз, та Іванна Олексіївна швиденько його прибрала. Вона принесла 4 великі порції обіду, прямо в бібліотеку.

- А тепер дорогі мої, пора перекусити в ідеально неадаптованому під цю справу приміщенні – сказала І.О.

Ми залізли в невеличку кладовку, в кінці коридору де старий архів.

- Що ж ви там забилися в кут, ходіть сюди в читацький зал – промовила пані Клавдія.

- Що ви? Це святиня знань, де не падала ні одна крихта – сказала вчителька.

На словах : не падала ні одна крихта, ми всі троє дружно засміялися, адже пару годин тому, тут були краплі від чаю, та сантиметр крихт від тістечок.

Після застілля, Дарк підійшов ближче та витер рожеву фарбу з мого обличчя. І знову цей ніжний дотик, мов струм проник в моє серце. Я несміливо посміхнулася, все ще не віривши в своє щастя. Він взяв мою руку і почав малювати на долоні фіолетовою фарбою.

- Що ти робиш?.

- Нам як авторам цього проекту потрібно залишити свій слід, тобто підпис, чому б це не були наші відбитки?

- Хороша ідея, крикнула пані Клава, я теж хочу – і швидко наблизилась і виставила свою долоню.

- Вам якою? – запитав Дарк

- Давай рожевою. – сміливо  сказала жінка.

Ми зробили неперевершений проект, який показав мені, що це не нудно, а навпаки – весело і творче. Мене надихали його малюнки, а його мої шрифти. Доповнюючи один одного, ми доповнювати пробіли доброти у цьому світі.

Це був для мене великий сюрприз, якого я не чекала. Я отримала масу приємних вражень і на мить заплющивши очі, я посміхалася, бо перед очима були події з бібліотеки та нашого першого спільного проекту.

Дарк запросив мене на побачення прогулятися містом. Мама якраз була на нічному, тому я на стала її хвилювати. Потім розповім кінцевий результат.

Я завжди була зайнята своїми детективними спостереженнями, що і не помітила, в якому красивому місті ми живемо. Ми гуляли наче друзі, не як інші парочки, які йшли набережною тримаючись за руки та дивлячи в очі одне одному.

Ми йшли, як старі приятелі, пританцьовуючи та жартуючи, ми сміялися до сліз, ми зупинялися, присідали та крутилися. Ми не були награні ролями – ми були живими і щасливими.

Перед нами виднілась велика калюжа, в моїй голові вже назрів план, як з розбігу туди стибнути. Коли ми наблизисиль до неї впритул, то відчула, що втрачаю рівновагу і падаю. За мить я зрозуміла, що Дарк підхопив мене на руки аби перенести через неї. Мені навіть трохи стало сумно, було б куди веселіше стрибнути в неї. Та рапттом я відчула поштовх і цей ненормальний хлопець, зі мною на руках стрибнув у самісінький центр тої калюжі. Каламутні краплі, впали на мою голову та руки, пощастило, що вчасно закрила рота.