Порада на мільйон

Ось я залишилася одна, сам на сам із собою. Не можна зателефонувати Ані поділитися почуттями і мама на роботі, хоча я навряд би розповіла про свої пригоди. Соромно. Та і в неї своїх справ купа.

Було близько трьох годин ночі. Я сиділа на кухні, без світла і дивилася на будинок навпроти . Там панував веселий хаос, якась парочка готувала на кухні, певно торт, надували повітряні кульки. Вони мило обіймались і від того на душі ще бридкіше. Я глянула на годинник - 3:15 поговорити ні з ким, тому всі свої переживання я занотувала в щоденник, який я ніколи не вела, але від сьогодні прийдеться.

Я дістала свій фіолетовий зошит, на 96 аркушів, з інформатики. Видерла два списаних листки і два задні самі випали і перш ніж записати туди свої емоції, написала перше, що прийшло в голову.

Кохання це як цілий зошит, в якому і хороше і сумне, написане від душі, але вистачить лише одному листочку покинути своє місце, як інший відразу падає за ним.

Я настрочила добрячі дві сторінки зошиту, як почула, що хтось запихає ключ в замок. Я нервово напружилась. Мама на нічній зміні, а батько давно з нами не живе.

Ключ прокрутили двічі і на порозі з’явилася мама.

- Що трапилося – ти ніколи не приходила раніше закінчення своєї зміни? – тривожно запитала я.

- Все добре, моя манюня, просто вирішила провести з тобою час, - спокійним тоном відповіла мама.

Мене це дуже здивувало, адже мама ніколи такого не робила. Але саме тепер, коли я найбільше потребую підтримки, вона тут.

Мама поклала на стіл шоколадний торт і мою улюблену газовану водичку «Крем сода», така як і мій характер. Мама помила руки, професійна звичка, і заходилася нарізати торт, розповідаючи веселі історії з робочих буднів. Вона поставила мені велетенський шматок торту і налила водички, ми сіли за стіл і раптом на душі стало так тепло і затишно. Мені відразу захотілося поділитися з нею, сьогоднішнім днем, розкрити свій біль і дозволити нести його разом. Але не хотілося розчаровувати і засмучувати, адже такий день як сьогодні не хочеться псувати брудом моїх необміркованих вчинків.

Коли ми знищили пів шоколадного торту, мама сперлася на долоню підборіддям, уважно подивилася на мене і сказала:

- Яка ти все таки у мене молодець.

- Я точно не молодець – знала б ти, подумала я,  - я звичайна.

- Ні, ти точно незвичайна. Я б на таке не наважилась. Я пишаюсь тобою.

- Мною? – здивувалась це м’яко кажучи, моя щелепа впала на кухонну плитку і видала характерний дзвін.

- Гаразд, мушу зізнатись, мені телефонувала та скажена істеричка кричала про відшкодування хімчистки і щось про пристойні манери.

- Я все відшкодую, пробач мене матусю, я не думала, що роблю – сумно сказала я.

- Перестань! Вище ніс. Якби я розмовляла з нею особисто, вона б забризкала мене слиною і не прийшлося б приймати душ після зміни – засміялася мати.

- То ти не сердишся на мене? – перепитала я.

- Звісно ні. Мені правда дуже шкода, що тебе кинув твій хлопець, але можливо це ще не кінець.

- Що? Кинув? Хто?  - задавала я десяток питань за хвилину, - Хто тобі таке сказав?

- Антоніна Андріївна чи Антонівна, не впевнена, - відповіла жінка.

- Все було не так, стара маразматичка, - прокричала я, - ненормальна.

Мама голосно розсміялася та так, що аж сльози навернулися на очі, поправила щелепу і погладила живіт.

- Давно я так не сміялася, - крізь спазми сміху промовила жінка.

- Що ж тебе так розвеселило?

- Коли вона договорила, щось там про відстеження і виховання, назвала мене бездарною матір’ю, я теж відмочила їй комплімент у виді старої маразматички і попросила більше мене не тривожити дурницями про свій автомобіль.

- Вау, мамо, ти крута, я думала ти злитимешся на мене.

- За що, за перше кохання?

- Хоча б за мій, хоча краще давай розповім тобі все з початку.

Я розповіла все з самого початку, про всі веселі історії, про почуття, про першу ревність, про відчайдушність та необдуманість кожного кроку. Мама сміялася до сліз, тримаючись за живіт і з розумінням, розчуленням та підтримкою в миті відвертості.

- Мені дуже шкода, моя маленька принцесо, що мама Анюти так погано з тобою повелася. Ми могли б піти і розібратися, але такі люди бачать лише на рівні свого носа.

- Ги, - я голосно засміялася, - не треба, все добре.

Коли пристрасті трохи вщухли,  я звернулася до мами, вперше, як доросла, а не як скажена білка, яка ганяється за жолудем.

- Матусь, а що мені робити з цією ситуацією?

- Знаєш манюнь, універсальної відповіді немає. Але постарайся відпустити події і не оцінювати їх, прийми те, що є, таким як воно є, не змінюючи. І пам’ятай, все що здається на перший погляд не ОК з одного боку, завжди має й інший бік.

- Тобто це все лайно, може виявитися цукерочкою?

- Гарна метафора, може…І якщо виявиться - не будь затьмарена образою і гнівом, будь готова прийняти другу сторону своєї медалі.

Розмова з мамою наштовхнула мене на глибокі роздуми, її слова здавалися – філософськими і заставляли багато що переосмислити. Це був чарівний вечір, з приємним післясмаком.