Глава VII

— Жілан, що ти тут робиш !? Тікай, сестро, тут небезпечно ! Біжи, поки брудні ми Демінга і тебе не схопили ! 
— Замовкни, підлий зраднику ! Ти диви, хто у нас тут, маленька  принцеса хоче приєднатися до рідних. Що ж, я можу це влаштувати. Ромян Шен, схопи принцесу і возз’єднання з сім‘єю! 
— Гаразд друже ! 
— Шен, як ти міг зрадити нас !? Ми про тебе з дитинства піклувалися !? - вигукнула шокована Жілан. 
— Мовчи Жілан ! Моїм другом є і буде Демінг ! Не ви ! Ви самі зруйнували своє щастя, династіє Вей, а зараз ви поплатитеся за все, мій друг відомстить вам всім ! 
Поки шокована Жілан приходила в себе, Шен встиг підібратися близько до Жілан і схопив її за руку. 
— Шен відпусти, в пам‘ять про нашу сім‘ю ! 
— Ще чого захотіла, я не зраджу друга ! 
— Він використовує тебе ! Він не друг тобі ! 
— Так, все, годі ! Шен, приведи її до мене ! Буде бачити як я знищу її сім‘ю ! 

Шен привів все ще шоковану Жілан до Демінга. Той схопив дівчину за руку і промовив:

— Дивись і насолоджуйся шоу! Люди Дзін Сян, дивіться сюди, я тепер ваш новий правитель! Хто не буде мені підчинятися, того чекають каторжні роботи в завалених шахтах під наглядом воїнів ! 
Всі мовчали. 
— Щодо цих зрадників, я, Юань Демінг, оголошую такий вирок: колишніх короля і королеву стратити тут і зараз, а колишнього принца вигнати геть з імперії Юань! 

Всі мовчали, очікуючи що буде далі. 
— А щодо принцеси, - віддати її в ... 

— Не дочекаєшся, Демінг ! 
— Синьянь ! 
— Жілан ! 

— Друже мій давній ! 
— Поговорити ми встигнемо, зараз треба визволити тебе ! 
— Та не дочекаєшся ! - вигукнув Юань Демінг ! - Каєд, виповнити мій приказ ! 
Ось хвилина, і голови батьків Жілан полетіли додолу. 
— Нііііііі !!!!! Тату, мамо ... Ніііііі!!!!!!!!!

— Взяти принца Шана і відправити на місце в заслання, в гори Монголії, Сієан ! 
— Буде виконано ! 
— Сестричко, тікай ! Синьянь, вивези її, вивези ! Я не пропаду, нужбо, вперед ! 
Вей Шан пропав із виду. 
А тим часом, поки Демінг радів перемозі, СиньЯнь підійшов ближче, і тут же вихопив руку Жілан. 
— Ах ти !!! 
— Но, Зелен, но ! 
— Ні, я маю помститися йому, я маю вбити його ! Ні !!

— Не зараз ! Но ! 
І вони поскакали геть з міста. 
— Воїни мої, вперед за ними в погоню ! Люди, слухайте мене: хто знайде Жілан, того чекає винагорода і особливе ставлення в імперії ! Всі відправляйтеся на пошуки Жілан ! Знайти її живою чи мертвою і привести до мене !

А тим часом ... 

Жілан і Синьянь скакали геть з міста. Жілан дивилася на зруйновані будинки і сльози наверталися їй на очі. Як таке могло статися з імперією !? Ці думки не покидали голову дівчини. Батьки, брат, як все могло обернутися так !? 

...

— Виберемся з міста, далі до озера Хелин, там у печерах знаходиться наш штаб, штаб лісових розбійників. Далі складемо план, підготуємо все, зберемо народ, заохотимо до себе людей більше, проберемся в місто, відомстимо Демінгу за все і ти посядеш трон, та зараз треба відірватися від воїнства. Жілан, ти мене слухаєш чи ні ?

— Слухаю. Синьянь, ти правий! Розкидати в такі часи не треба, в пам‘ять про моїх батьків ! Я помщуся ! Юань Демінг, моя помста тобі буде страшною ! От побачиш !

Жілан і Синьянь під‘їжджали до воріт.

— Через головні не пройдем, та пройдем через запасні, про які навіть Демінг не знає ! 
— А є такий ? 
— Так, тому що ми його зробили.

— Ого!

— Так, а тепер треба спішити. 
— Згодна ! 
Ось Жілан і Синьянь нарешті виїхали з міста і під‘їхали до річки. 

—  «Яке ж тут усе гарне» - подумала Жілан.  «Блакитна вода річки виблискує на сонці. Хвилі припливають до берега, розбиваються. Так знову і знову. По річці плавають дикі качки. Вони перегукуються між собою. Над водою літають різні пташки, які на секунду спускаються до води, хапають проворними дзьобиками якусь комашку чи черв‘ячка і піднімаються в небо.

          А наскільки ж чудове тут небо! Воно таке мінливе и незалежне. Спочатку небо здавалось мені блакитним, але потім я розгледіла білі хмаринки. Вони були схожі на різні фігурки. Он хмаринка схожа на коника, там - на квіточку, а ще далі на грушу. Яскраве сонце сліпило мені очі, і я відволіклась.

          З іншого боку навпроти річки росли дерева. вони спокійно стояли, ніи насолоджуючись таким чудовим літнім днем. Від найменшого подиху вітру їхні гілочки коливались.» Як тут гарно ! Чому я не знала про це місце раніше !? Чому мені ніхто про нього не розповів !? 
— Раніше нагоди не будо, ти буда принцеса і прийти до тебе було не так просто як ти думаєш, а витягти за місто тим більше ! Все, любуватися будемо потім, а зараз потрібно познайомити тебе з нашими. 
— Гаразд, пішли!

А тим часом ... 

— Як це вони втікли !? Що ви за воїни такі !? Як вони могли втікти !? Як !? Негайно вернутися і знайти їх !!! Негайно !!!!!!!!!!!!! 
— Буде виконано. 
А тим часом ... 

Вей Шана доправили на місце заслання. 
— Все, тут будеш всіх рятувати, герой! Хлопці, ходім звідсіля ! 
Вей Шан озирнувся. Навкруги були дерева, ліси, густі зарослі, одним словом, джунглі. 

«Шан, зосередся, потрібно вибиратися звідси і повернути трон!» 

— Хто тут ? 
Почувши голос Вей Шан обернувся. 

— А хто ви такі ? 
— Ми місцеві жителі. Хто ти, юначе ? 
— Я прибулий. Новачок тут. 
— Пройдеш з нами, поясниш все главі.