Глава II

— Ми на місці. Сестро, розповідай скоріш, що ж призвело до такого ? 

— Ох, треба ж бо було все швидше розповісти ... Цього б не сталося ...

— Сестрице, ми ще зможемо змінити ситуацію як ти розповіси нам ! 

— Добре, отож-бо, слухайте:

« Ранок, близько 11 години. Юань Демінг ввірвався в залу імператора. Здається, він був дуже злий.

— Імператоре, як ви могли так вчинити ? Мої друзі ні в чому не винні ! Мій названий брат чим завинив ? Я прошу негайно відпустити їх !

— Деєр, раз я кажу, значить є на то причина ! Як ти смієш докоряти мені !?

— Раз є причина, то поясніть мені її ! Ну !? Чому ви не хочете розказати причину !?

— Невдячний ! Я піклувався про тебе скільки років ! І це твоя така вдяка мені за добро !?

— Вдяка !? Ха, за що я повинен бути вам вдячний !? Можливо за те, що ви постійно утискали мого батька !? Чи за те, що постійно дозволяли своєму сину принижувати мою сестру !? Чи за те, що постійно хочете позбавитися від нашої сім‘ї чомусь ? Чи за те, що ледь не вбили мою маму !? Чи за те, що невинно обвинули моїх друзів і брата !? Скажіть, за що мені вам дякувати !? 

— Негіднику ! Як ти смієш оббріхувати імператора !? Геть з перед моїх очей !!! 

— Рано чи пізно, ви поплатитеся за всі скоєні вами прогрішення ! За пригнічене обличчя тата ! За кожну сиву волосину мами ! За кожну сльозинку сестри ! За невинні сльози тих людей, яких ви примусили страждати ! За утиснений народ Шаньдуну ! Ви заплати те мені, Юаню Демінгу за все !!! 

І, хлопець не чекаючи відповіді, вийшов із зали, грюкнувши дверима.»

— Я не очікувала тоді, що все так обернеться ... Думала, позлиться і заспокоїться ... 

— Я б теж так тоді подумав ... Та зараз не про це. Треба думати, що робити далі ! Якщо так і далі продовжити, ми загинемо ! 

— Вірно брате ! І я не збираюся сидіти склавши руки ! Врешті решт, треба було якось відвести біду, але я цього не зробила ! Тож тепер не маю піддавати вас ризику ! Я знайду Юань Демінга і все владнаю ! 

З тими словами, дівчина кинулася бігти до виходу.