Амелія прокинулась посеред ночі від болю. Вона тяжко спала, весь час крутилася з боку на бік, намагаюсь хоча б трішки заснути. Поглянула на годинник, який стояв на комоді біля ліжка: була третя ночі. Дівчина тихо піднялась та вийшла з кімнати. Темна ніч огорнула будинок. Стояла неймовірна тиша, яка нагнітала.
— Ти чому не відпочиваєш?
Амелія різко повернулась та ледве не впала на східцях. Ліам підійшов до дівчини та взяв її на руки.
— Я сама можу дійти до кімнати, — тихо сказала Лія.
— Без сумнівів, Амеліє.
Вона обхопила руками його шию та притулилася до Ліама. В цей момент дівчина не хотіла бути сильною, не хотіла боротися з болем, вдаючи, що все добре.
— Відпочивай. Тобі потрібно набиратися сил, — сказав Ліам обережно поклав Амелію на ліжко.
— Я не хочу.
— Що ти не хочеш? — присівши на край ліжка, запитав Ліам.
— Я не хочу, щоб ти йшов від мене. Залишся.
Ліам притулився губами до чола, руками обвив її талію. Він відчув, що тіло Амелії гаряче. У неї була лихоманка. Дістав пігулки, які залишив лікар. Великою кількістю води Амелія запила пігулки.
— Я не залишу тебе, Амеліє.
Дівчина обійняла Ліама та занурилась у тривожний сон.
Ліам всю ніч не заплющив очі. Хвилювання за Амелію затьмарювало його розум. Він обіймав її, чув тяжкий подих, відчував гаряче тіло. Занурившись в її волосся, він на декілька хвилин закрив очі.
— Все буде добре, Амеліє, — тихо промовив Ліам. — Я ніколи тебе не відпущу і нікому не дам тебе образити.
Ніч пройшла тяжко. Амелія відкрила очі, побачила, що Ліама поряд не було. У кімнату ввірвалось весняне сонце, яке заполонило все своїм яскравим світлом. Дівчина встала з ліжка, її різко знудило. Накинувши на себе ковдру, Амелія повільно спустилася донизу.
— Бенедикте?
В гостьовій кімнаті вона побачила діда.
— Ліам зателефонував мені, — Бенедикт обійняв Амелію та продовжив говорити: — Амеліє, це було нерозсудливо з твоєї сторони наражати себе на небезпеку.
Дівчина нічого не відповіла, адже розуміла, що дід мав рацію, так же само, як і лорд Джуліан свого часу.
«Добре, що Джуліан нічого не знає», — подумала про себе Амелія.
Вона через плече діда запитально подивилася на Ліама, він тільки знизав плечима.
— Я їсти хочу, — спокійно та байдуже промовила дівчина.
Під час сніданку Бенедикт розповідав, що дізнався про мисливців.
— Я зустрівся з їхнім ватажком. Люди вони непрості та напрочуд дратівливі. Вони бояться, що з поверненням альфи, — Бенедикт перевів погляд на Ліама, — перевертні стануть сильнішими, що в принципі так і трапилось. Вони не хочуть війни, але страх має великі очі. Від цього страху вони змушені були діяти.
Від слів Бенедикта Ліама ніби перекосило.
— Я не можу дати гарантію, що хтось із мого виду не стане жахливим, ненаситним монстром, але, якщо мисливці й надалі будуть полювати на нас, я не впевнений, що серед них не буде жертв.
— Вони відступлять. Від тебе вимагається лише контроль! — сказав Бенедикт.
— Контроль? — із відразою промовив Крістіан, який неочікувано з’явився на порозі будинку разом із Медлін. — Про який контроль може йти мова? Це вони нападали на нас, а не ми на них. І до речі, герцог Даррел, наскільки я пам’ятаю, особисто ви стали причиною наших бід у родині.
— Крістіане, заспокойся, — промовив Ліам. — Зараз розмова про інше.
— А коли буде час, Ліаме? — крикнув Крістіан.
Амелія байдуже споглядала на їхню сварку. Медлін підійшла до дівчини та спитала:
— Як ти себе почуваєш?
— Ніби нормально, — тихо сказала.
— Крісе, досить! — нахмурившись, сказав Ліам.
— Слухай мене, юначе! — розгнівано промовив герцог Даррел. — Я ризикував своїм життям не заради того, щоб якийсь молодий юнак намагався мене звинуватити у хтозна-чому. Я чудово розумію, що завинив перед вашою родиною, і мої вибачення не повернуть вам матір, не повернуть ті години, дні, тижні, роки, які втратив твій старший брат, бувши у клітці своєї свідомості.
Очі Крістіана стали яскраво-блакитними, він гнівався, і це було помітно. Амелія стала між Бенедиктом та братами.
— Крістіане, навіть не смій чіпати мого діда.
— Амеліє, не погрожуй мені, — заричав Кріс.
Лія, не довго думаючи, з усієї сили вдарила Крістіана по обличчю й промовила:
— А тепер, Крістіане, заспокойся. Якщо ти чи інший перевертень не в змозі контролювати свій гнів, то з цим потрібно щось робити.
Амелія та Бенедикт Даррел покинули маєток. Тим часом Медлін та Ліам намагалися угамувати гнів Крістіана.
— Брате, ти бовдур, — сказав Ліам, коли той вже заспокоївся.
— Вибач, я зірвався.