Розділ 23

Близько вечора Крістіан відвіз Ліама та Амелію до будинку, в якому довгий час жив у самотності Ліам, а сам поїхав із Медлін.

Амелія стала біля воріт будинку, і перед її очима знову промайнули спогади. Вона інколи думала, якби відмовилася піти за Крістіаном, то ніколи б не зустріла Ліама, якби не наважилася, то не змогла б врятувати з його власної свідомості. Дівчина похитнулася. Нога знову почала кровоточити. Біля входу в будинок їх зустріли покоївка та лікар Мет Джонсон. Жінка принесла бинти, воду, ліки та спирт, яким потрібно обробити рану.

Амелія прийняла ванну, щоб змити з себе бруд. Дівчина змушена була попрохати про допомогу в покоївки. Вона ледве натягнула на себе чистий одяг та промовила:

— Дякую вам. Допоможіть мені закатати рукава.

У сорочці Ліама та з мокрим довгим волоссям вона зайшла до кімнати, де на неї вже очікували лікар та Ліам.

— Буде боляче, — промовив лікар.

—Я витримаю, — тихо сказала Лія.

Як тільки лікар почав оброблювати рану, дівчина від болю закричала та на декілька хвилин її очі почали змінюватись. Амелія стиснула руку Ліама.

— Тепер їй потрібно відпочити, — спокійно промовив лікар Джонсон. — Всього найкращого.

Чоловіки вийшли з кімнати.

— Ліаме, не варто хвилюватися. Мене більше турбує, — лікар неочікувано замовк, — ні, ні, це лише здалось... Я вже старий, — додав лікар. — У моєму віці може всяке з’явитися.

Шістдесятирічний лікар вийшов із будинку. Він помітив зміни в очах дівчини, але не міг пояснити, яким чином це відбулось.

— Гей, мала, як ти себе почуваєш? — дівчина обернулась до Крістіана та скривила губи. — Медлін, облиш, — помітивши хмурий вираз обличчя білявки, промовив Кріс. — Я хвилювався.

— Дуже мило.

— Сьогодні ти зостанешся в моєму маєтку. Відмову не приймаю.

Крістіан взяв на руки Медлін. Біля маєтку їх зустрів герцог Арден.

— Крістіан, що трапилось? Де Ліам?

— Батьку, не хвилюйся. Брат вдома.

— Тобто вдома?

— Маю на увазі, брата відвіз до його будинку.

Медлін почала пручатися, але Крістіан міцно обхопив її.

— Вибач, тату, але принцесу потрібно привести до ладу.

Крістіан на руках приніс Медлін до своїх кімнати. Тільки ставши на ноги, дівчина сильно вдарила Кріса по щоці.

— Ти зухвалець, — крикнула дівчина.

— Та заспокойся ти, що на тебе налинуло?

— Нічого особливого, — дівчина відвернулась від нього, а потім додала: — Дай мені, будь ласка, чисті рушники та якийсь одяг.

— Добре, як скажеш, принцесо.

Крістіан вийшов із кімнати. Медлін залишилась на самоті. Їй хотілося розридатися, але, взявши себе в руки, дочекалась, доки покоївка принесе чисті речі та рушники. Повільно дійшовши до ванної кімнати, вона все ж таки не втримала сльози та розплакалася. Все життя вона слухала батьків, робила так, як вони того хотіли. Навіть тепер вони вирішили її долю.

Засмучена Медлін вийшла з ванної кімнати, де на неї вже чекав Крістіан.

— Що ти хочеш? — різко промовила білявка.

Крістіан відвернувся та подав їй халат. Медлін вихопила халат та накинула його на оголене тіло.

— Якщо ти бажаєш розірвати наші заручини, так і скажи.

— Мої батьки цього не дозволять, — відповіла Медлін.

Крістіан обернувся та наблизився до Медлін впритул.

— Що ти хочеш сама від свого життя? Можливо, досить жити так, як говорять батьки? — запитав Кріс.

— Це ти так можеш, але не я.

— Наш поцілунок мені сподобався.

Медлін не очікувала такого. Від здивування вона широко розкрила очі, намагаючись щось путнє сказати, але в голову розумні думки не приходили.

— Крістіане, не будь таким козлом, — фиркнула дівчина.

Він міцно схопив її за руки. Вона намагалася вирватись із його рук, але не змогла.

— Не будь таким стервом, — промовив Кріс.

— Ти самозакоханий ідіот, — закричала дівчина.

— Істеричка, — відповів Крістіан.

— Як ти можеш...

Крістіан взяв у свої руки її обличчя та поцілував. Дівчина намагалася відбитися від нього, але зрештою здалася та відповіла на його поцілунок.

— Яка ти дурепа, — цілуючи шию дівчини, промовив Крістіан. — Я закоханий у тебе з першої зустрічі.

Кріс підняв Медлін на руки та відніс її на ліжко. На його ніжності та ласки дівчина відповіла взаємністю.

— Ти також дурень, — усміхнувшись, промовила Медлін.