Розділ 18

— Джуліане, біля будинку дві чорні машини. Я на всякий випадок вийду через інший вихід, — сказала Амелія.

— Гаразд, — кивнув дядько.

Дівчина вийшла через чорний вихід, але і там її вже чекали...

Оден вистрілив із арбалета та поранив одного з нападників в ногу.

— Скоріше, — крикнув Джуліан.

Оден та Амелія стрибнули в машину.

— З тобою все нормально? — повернувшись до дівчини, спитав Оден.

На задньому сидінні Амелія витирала губу від крові.

— Отримала по обличчю, — спокійно промовила дівчина. — Джуліане, куди ми їдемо?

— До губернатора в гості, — відповів лорд Джуліан, виїжджаючи з міста в напрямку до маєтку губернатора.

Через декілька хвилин вони були на місці. Вони вийшли з машини та помітили декількох охоронців на території маєтку. Оден оцінив ситуацію, споглядаючи по дорозі до будинку.

Губернатор очікував в кабінеті.

— Я радий вас бачити, — весело промовив чоловік. Помітивши на обличчі Амелії кров, він скривився.

— Ми також, — спокійно промовив лорд Джуліан.

— І навіщо ви завітали до мене?

Джуліан поклав на стіл губернатора чорний щоденник та флешку.

— Це щоденник Бенедикта Даррела. В ньому вказане ваше прізвище, як одного з учасників ордену. А на флешці всі незаконні дії. Я ознайомився з ними. Незаконне перевезення зброї, підпали, вбивства і багато чого іншого. Я ужахнувся.

Губернатор скривився та відверто промовив:

— Я замовив вбивство Бенедикта, коли зрозумів, що він йде всупереч ордену. А ви бовдури, якщо вважаєте, що я вас відпущу живими. Мені, звичайно, шкода буде, коли завтра в перших новинах буде сумна історія про раптову загибель лорда Джуліана Рассела, його товариша та останньої спадкоємці Даррелів.

До кабінету ввірвалися охоронці губернатора.

— Я б не поспішав так стрімко нас вбивати, — посміхнувся Джуліан.

Амелія оглянулася та побачила трьох чоловіків. Оден швидко піднявся та завдав першого удару. Охоронець впав додолу, тримаючись за ніс. Охорона націлила на них дули пістолетів.

— Оден знайшов людину на ім’я Оскар. Я поспілкувався з ним з приводу вашої незаконної діяльності в ордені. Він був дуже сильно засмучений, що ви підірвали авторитет ордену.

— Вони всі бовдури. Вони мають владу, але не можуть правильно використати її, — закричав губернатор. Від злості його обличчя стало багряним.

Джуліан миттєво піднявся та схопив губернатора за горло. Амелія та Оден насторожилися.

— Ви дізнались про таємницю, яку віками приховувала родина Даррелів. Ви використали інформацію та напали на родину Арденів, розуміючи, що герцог Арден буде мститися Бенедикту. А коли ви побачили силу близнюків, змусили відьму заточити одного з них. Заплямована репутація Бенедикта змусила його покинути орден, але ви на цьому не зупинилися! — сказав Джуліан.

— Ти вважав, що знищив мене, коли організував катастрофу Летиції та Адама. — До кабінету увійшов Бенедикт.

— Діду? — Амелія озирнулася та застигла на місці.

Джуліан відпустив губернатора.

— Складіть зброю, — промовив Бенедикт до охоронців. — Ну що, друже, тепер вже нам час поговорити. — Бенедикт підійшов до губернатора. — В ордені мене називали Оскаром. Бенедикт Оскар Даррел. Ти, звичайно, цього не міг знати. Тобою керувала тільки жадібність до влади. Ти знищив всі цінності ордену, який віками прагнув миру, а ти своїми діями скомпрометував нас.

Губернатор злобно закричав.

Амелія підійшла до діда та обійняла його.

— Вибач мені, — сказав Бенедикт. — Я повинен був це зробити, заради твоїх батьків, заради тебе.

Пролунали сирени.

До кабінету ввійшов начальник місцевої поліції. Губернатору одягнули наручники та вивели його з будинку.

— Тепер все закінчилося? — запитала Амелія.

Оден та лорд Джуліан вийшли з маєтку, слідом за ними вийшли Бенедикт та Амелія.

— Так, — обійнявши онуку за плече, впевнено відповів Бенедикт.