Розділ 15

Амелія не чекала хорошої зустрічі зі Шпіцем, тим більше після того, як вони з Оденом розгромили ринок. Закинувши на плече арбалет та одягнувши на голову капюшон, вийшла з машини разом із другом. Пробивши собі дорогу до кабінету через охорону, дівчина стрімко ввійшла. Усміхнувшись, вона без запрошення сіла на диван, виставила арбалет перед собою й сказала:

— Мені потрібна ваша допомога.

— Ти нахабне дівчисько, — піднявшись зі свого крісла, гнівно сказав чоловік.

— До мене дійшли чутки, що ви можете знати, де знайти амулет вовка. Він належить одному племені в Африці.

— Я не розумію, про що йде мова, — розклавши руки на столі та піднявши голову, зі злісною посмішкою промовив чоловік.

Амелія розповіла йому інформацію та нагадала, що все, що між ними трапилося в минулому, нехай буде там. Чоловік тільки голосно засміявся та самовдоволено повідомив, що нічого не знає.

— Після останньої нашої зустрічі я найняв більшу охорону. І зараз вони прямують сюди, — пихатим тоном мовив Саймон.

Ця новина Амелію не вразила. Вона закинула ногу на ногу та націлилася на чоловіка.

— А тепер послухай мене! Доки твоя охорона прийде тобі на поміч, я випущу в тебе одну стрілу, а потім ще одну та ще одну. Так що давай, по старій дружбі, ти мені розповіси всю інформацію, якою володієш.

У коридорі почувся шум, це бігла охорона. Двері відкрилися, й у кабінет забігли чоловіки. Амелія встала та націлилася на одного з охоронців.

— І що ти зробиш? — засміявшись, запитав Саймон. — Ти одна тут, дівчинко, і твоїх любих тварин немає. Ми зробили висновки з минулих зустрічей.

— А хто тобі сказав, що я прийшла одна? — оглянувшись, підморгнула.

У коридорі почулося ричання. До кабінету зайшов Альтер.

— Твої люди й так вже постраждали! — хмикнувши, сказала Амелія.

Альтер скочив на стіл. Чоловік від жаху притиснувся до стіни та віддав наказ скласти зброю.

— Якби ти не була спадкоємицею Даррелів та племінницею лорда Джуліана, я б тебе на клоччя порвав, — гнівно закричав чоловік.

Дівчина поклала арбалет та присіла на диван. Альтер пригнув до Амелії, тим часом як чоловік залишався стояти біля стіни.

— Я чекаю! — сказала Лія.

Чоловік пирхнув та наказав охороні вийти.

— Декілька років назад я мав справу з чоловіком на ім’я Родман, він незаконно перевозив зброю та рідкісні артефакти. Наш ринок був для них складом. Я не влазив у їхні справи, вони — у мої. Він має нічний клуб. Саме Родман став посередником.

Тим часом, поки чоловік говорив, у приміщенні завила сирена.

— Та невже? — засміялась дівчина. — Ти вважаєш, що це допоможе тобі?

Саймон дістав зі шафи чорну теку та кинув її на стіл.

— Почитаєш, якщо, звичайно, вийдеш звідси живою, — єхидно сказав Саймон.

Альтер насторожився та подивився на двері. Амелія забрала теку.

Вони вийшли з кабінету, арбалет дівчина тримала навпроти себе. У коридорі почало мигати світло, хтось вискочив з-за кутка та почав стріляти. Вона прицілилася та вистрелила з арбалета в ногу чоловіка. Їх почала оточувати охорона. Альтер та Амелія почали атакувати. Зав’язалася бійня. Хтось із охоронців вдарив дівчину по обличчю, схопив її за косу та притиснув до стіни. Альтер стрибнув та вчепився зубами в руку чоловіка, він із вереском впав додолу.

— Дякую, — оглянувшись, сказала пантері.

— Нам потрібно вибиратися звідси, — відповів Альтер.

Амелія та Альтер вибігли з чорного ринку та стрімко стрибнули в машину.

— Джуліан буде лютувати! — завівши двигун, сказала Лія.

Лорд Джуліан лютував від злості, дізнавшись про те, що знову зробила Амелія.

— Як ти могла? — кричав він. — Я бачу, тебе нічого не навчили минулі твої історії.

— Джуліане, — Марина взяла чоловіка за руку. — Не потрібно так реагувати.

Вона намагалась втихомирити гнів Джуліана, а Амелія мовчки слухала дядька. Розуміла, що деякі її дії, вчинки, призводять до шоку оточення, тим більше її улюбленого дядька. Тому виправдовуватися не було сенсу. Піднявшись з дивану, віддала чорну теку і, попросивши дядька прочитати, що там, вийшла з його кабінету.

— Вона навіть не може зрозуміти, чому я так її опікую, — сказав Джуліан.

— А ти сказав їй правду? — Марина встала з дивану та почала ходити по кабінету. — Наскільки я знаю — то ні.

— Це не моя таємниця, — різко відповів Джуліан.

— Амелія — твоя племінниця. Ти повинен був розповісти все, — склавши руки по боках, сказала Марина.

— І що ти пропонуєш мені зробити? — нахмурився чоловік.

— Лише тобі вирішувати, — відповіла Марина та вийшла з кабінету.