Розділ 13

Амелія одягнула легкий, білий з червоними вставками сарафан довжиною нижче коліна та з вирізом горловини на тонких бретелях. Сарафан був доповнений накладними кишенями спереду і ґудзиками по центру. Доповнила свій образ бежевими босоніжками на шпильках. Перед дзеркалом затрималась, тому що намагалася зробити зачіску. Дівчина підібрала біля скронь пасма волосся, закручуючи їх у джгут, з’єднала на потилиці та зафіксувала шпильками. З залишку хвостика сформувала риб’ячу косу. Підійшовши до шафи, дістала маленьку шкіряну бежеву сумку та в гарному настрої вийшла з дому. Легкою ходою вона пішла через парк до квіткового магазину.

— Амеліє!

Дівчина зупинилась. Озирнувшись, побачила Ліама.

— Наше знайомство наяву пройшло не так, як я очікував. Я хочу спробувати відновити його, якщо ти, звичайно, будеш не проти, — сказав Ліам.

Амелія всміхнулась. Ліам впевнено, але повільно підійшовши до неї, додав:

— Я навіть не подякував тобі. Моя поведінка була недостойною.

Амелія продовжувала мовчати й пильно дивитися на чоловіка.

— Ти ображена на мене? — насупивши брови, запитав.

— Ні, я не ображена, — спокійно, без емоцій відповіла. — Тобі потрібен був час осмислити все, заспокоїти своє серце, залікувати душевні рани.

Ліам усміхнувся.

— Не все так драматично, — схиливши голову набік, сказав.

Ліам оглянув Лію, і його очі застигли на погляді дівчини. Амелія зніяковіла та відчула, як почервоніння підступає до лиця. Прикусила нижню губу та відвела погляд. Цей милий момент із закушування нижньої губи не пройшов повз уважного Ліама. Зібравшись із думками, Амелія підняла голову та першою підійшла ближче. Провела рукою по його щоці, повільно опускаючись до шиї.

— На тілі майже не помітні шрами, надіюсь, у твоїй душі вони також зажили.

— Ти до всіх така турботлива? — легко усміхнувшись, запитав Ліам.

— Ні. Я тобою переймаюсь, тому що на це є причини.

— Які причини? — вигнув брови.

Рука Амелії застигла на грудях Ліама. Дівчина подивилась на свою руку та, засміявшись, промовила:

— Ще не знаю, які саме причини, але вони точно є, принаймні повинні бути, принаймні я так думаю.

Ліам голосно засміявся зі слів Амелії та обійняв її. Вона довго не налаштовувалась обійняти у відповідь і так не наважилась. Неочікувано для Ліама дівчина промовила:

— Якщо хочеш, можеш піти зі мною до квіткового магазину. Хочу купити квіти для подруги, у неї сьогодні маленьке свято. І якраз складеш мені компанію.

Ліам не очікував такого, але з радістю погодився, тим паче що він хотів бути поряд із нею. Вона була як магніт, який притягує до себе. Вона могла бути холодною, милою, щирою та соромливою одночасно. Від її дотику він відчував себе живим, і для нього це стало важливим.

Вечір вони провели в компанії друзів Амелії. Всім було цікаво, звідки вона знає Ліама Ардена. Перешіптуючись між собою, так ніхто і не наважився запитати. Особливо непристойно поводив себе Дуглас, молодий чоловік, який був закоханий в Амелію, але якого вона відшила в перший день знайомства. Самозакоханий юнак вважав, що тільки він повинен претендувати на серце дівчини, але всі з його оточення чудово знали, що його родина збанкрутувала, а впливовий дядько Амелії лорд Джуліан Рассел міг допомогти майбутнім родичам. Амелія удавала, що не знає про банкрутство родини Дугласа, адже не бажала, щоб хтось пліткував про це, однак поведінка Дугласа на вечірці була непристойною. Він весь час намагався підколоти словечками Ліама, але той взагалі ніякої уваги не звертав на нього, в принципі, як і не помічала його Амелія.  Під кінець вечірки подруга все ж таки підійшла до Лії та запитала:

— Я чула, що він на декілька років зник. А тут так раптово повернувся! — допиваючи свій джин, спокійно промовила подруга, вдаючи вигляду, що їй зовсім не цікаво.

— Ти б краще заспокоїла Дугласа, а то він поводить себе як придурок, — випаливши ці слова, Амелія відвернулась від подруги.

— Вибач, Ліє. Я не хотіла тебе образити тим, що запросила його. Не думала, що ти будеш із цим красенем Арденом.

— Я не ображаюсь на тебе,  — сказала Амелія.

— Так ти мені все ж таки розповіси вашу історію? Він так дивиться на тебе, просто… — подруга взяла букет троянд, які подарувала Амелія, та почала кружляти з ними ніби в танці. — Між вами хімія. А у мене голова закрутилася.

Вечірка закінчилася. Амелія та Ліам повернулись через парк до її будинку Вона ввічливо запропонувала Ліаму залишитися на ніч у неї.

— Не хвилюйся, у мене є вільна кімната, — помітивши його сумніви й усміхнувшись, сказала.

На журнальному столику Ліам помітив квитки до Браззавілю, столиці Республіки Конго.

— Ти вирушаєш у подорож?

— Так. Потрібно... — вона не знала, що сказати, тому намагалася змінити тему для розмови.

— Тебе щось хвилює? — Ліам підійшов до Амелії та доторкнувся до плеча.

Вона оглянулася та подивилася на руку Ліама.