Розділ 12

— Не всім дано відчути та використати магію у своїх цілях. Є одне плем’я в Африці, яке вміло використовує дари природи, займаються віщунством та магією з давніх часів. Я скажу, як ти зможеш їх знайти! — сказала Урсула.

— Чому ти вирішила розповісти? — нахмурилася Лія.

— В тобі я відчуваю силу та добро, а їх так не вистачає людству. Ми стали нікчемними істотами, які спотворюють цей світ.

— Я здивована твоїми словами, — хмикнула.

— Будь обережною, Амеліє Даррел, орден намагатиметься знайти тебе, тим паче ти єдина спадкоємиця герцога Даррела.

За такою жвавою бесідою їх і побачив Крістіан. Він був роздратованим, що Амелія спілкується з тією відьмою, і всім своїм видом давав зрозуміти, що він обурюється.

— Крістіане, — Амелія вийшла із кімнати, — ти можеш заспокоїтися?

— Ні! — гнівно промовив Кріс.

— Я розумію твої почуття, — лагідно сказала, — однак не піддавайся гніву.

— Можемо розпочинати! —вийшовши з кімнати, сказала Урсула. — Тільки постарайся швидко повернути його. Я не зможу довго чаклувати.

Амелія розплющила очі, було темно. Вона декілька хвилин звикала до темряви, доки місяць не освітлив простору, але порожню кімнату, й тільки фіранки лопотіли від вітру.

— Ліам? — крикнула дівчина.

У відповідь загудів тільки вітер. Амелія підійшла до вікна та зачинила його. На небосхилі вона побачила повний місяць, зірки та гори.

— Ліам? — Амелія крикнула ще раз, однак у відповідь — тиша.

Дівчина спустилася на перший поверх та вийшла з будинку. Сильний вітер вдарив їй в обличчя. Закрутивши волосся в гульку, пішла далі. Почулося протяжне виття, яке звучало всюди ніби відлуння. Амелія озирнулася, покрутилась на місці, вирішуючи, куди їй йти.

— Ліам?

Дівчина почула відлуння свого голосу. Учулися кроки, й вона озирнулася на звук та побачила чорного вовка з яскраво-червоними очима. Через декілька хвилин вовк почав перетворюватися.

— Тобі не варто тут бути! — сказав Ліам.

— А тобі потрібно одягнутися, — змірявши його поглядом, відповіла й відвернулася. — Довіряй мені, тобі вже час повертатися додому.

— Ти не розумієш...

— Ліаме, не сперечайся зі мною! — оглянувшись, голосно сказала. — Я прошу лише довіритися мені. Між іншим, я ризикую своїм життям, знаходячись у твоїй свідомості.

Амелія дістала папірець, який дала Урсула, та почала читати закляття. Дівчина схопила Ліама за руку й легко підвела до себе. Прочитавши заклинання, вони побачили навколо себе світло, їхні тіла почали зникати. З останнім дотиком рук Ліам промовив:

— Зустрінемось, красуне!

Амелія різко встала та почала хапати повітря. Крістіан підійшов до неї, проте Урсула сказала, щоб він йшов до брата.

— Тебе довго не було, — нахмурилася.

— Скільки годин? — зітхнула.

— Не годин, а днів, — відповіла Урсула.

Амелія схилила голову набік і сказала:

— Ти виконала свою обіцянку. Тепер ти вільна. Шукай свою доньку і живи так, щоб твоя дитина пишалась, що в неї така чуйна матір.

— Я зробила багато зла людям, моя магія вже не така, як раніше. Я стала іншою. Не знаю, чи зможе моя донька, коли стане дорослою, зрозуміти й вибачити мені за мої діяння.

— Ми всі робимо помилки, і ніхто з нас не ідеальний. Ми самі можемо стати кращими не лише для себе, а в першу чергу для наших близьких та рідних! — Амелія усміхнулась та взяла за руку Урсулу. — Бенедикт також робив багато поганих вчинків, але він завжди залишиться у моєму серці, тому що моя любов до нього, моя віра в нього дала йому шанс виправитися.

Тим часом Ліам спостерігав за Амелією та Урсулою й чув їхню розмову. Жінка озирнулася та, швидко піднявшись, застигла на місці. Амелія помітила різку зміну поведінки Урсули та, оглянувшись, промовила до Ліама:

— Я її відпускаю.

Лія стала перед Урсулою, ніби захищаючи. Ліам мовчки та повільно наближався.

— Ти не маєш права вирішувати, — різко промовив.

— Ліам! — до кімнати зайшли Крістіан та герцог Арден.

Амелія наблизилась до Ліама. Вона поглянула в його волошкові очі та зухвало промовила:

— Із цього будинку я піду лише з Урсулою. І мені не важлива ваша думка. Ми зробили все, що було в наших силах, тому, Ліаме, відступи.

Він наблизився до дівчини впритул. Від його погляду, в якому вона не побачила гніву, в Амелії почало швидше стукати серце. Вона хотіла відступити на крок назад, але ніби застигла на місці, як кам’яна.

— Ліаме, — герцог Арден підійшов до сина та взяв його за плече, — досить, відпусти їх.

— Брате, головне, що ти повернувся, — сказав Крістіан, чим відвернув увагу Ліама від Амелії.

Амелія взяла Урсулу за руку. Обмінявшись поглядом із Крістіаном та герцогом Арденом, вони вийшли з будинку.