Розділ 9

Амелія під’їхала до великих сірих воріт. Крістіан вже чекав її.

— Мені шкода, що твій дід загинув.

— Дякую, Крісе. Навіщо ти покликав мене?

— Ходімо, — промовив.

Діставши ключ, він відкрив ворота та запросив Амелію. Дівчина на декілька хвилин застигла на місці. Арден взяв її за плече, й вони зайшли на територію маєтку. Кріс, відпустивши дівчину, сказав:

— Якщо ти пам’ятаєш, перша наша зустріч відбувалась на одній із вечірок декілька років назад. Всміхнена та напрочуд мила дівчина відразу сподобалась високій публіці. У твоїй поведінці, манерах, стриманій посмішці були помітні риси, які були притаманні роду Даррелів.

— Крістіане, навіщо ти почав це говорити? — не втримавши його грубість, фиркнула. — Якщо ти не пам’ятаєш, ми зустрілись раніше.

— Я знав трагічну історію про твоїх батьків, Амеліє, але й сам пережив подібне, — його тон розмови змінився, голос почав звучати жорстко. Він, не дивлячись на неї, продовжив говорити: — Одної миті здається, що життя йде шкереберть, а почуття розпачу та гніву заповнюють серце, і біль від втрати неминуче призводить до руйнування душі. Жаліти когось чи співчувати комусь — у моїх рисах характеру цього вже немає.

Від слів Крістіана Амелія відчула холод, який різко пройшовся по її тілу. Вона не розуміла, що він хотів цим сказати, доки, підійшовши до будинку, не побачила його. Дівчина відступила назад, але Крістіан став позаду неї, й вона наткнулась на нього.

— Мій старший рідний брат Ліам, — наблизившись, сказав Кріс. — Мій брат близнюк.

Він сидів на ґанку з опущеною головою. Коли юнак повільно підняв голову, Амелія помітила невеликий шрам на лівій щоці.

— Що з ним?

Крістіан взяв Амелію за руки та, не надавши їй змоги повернутися до нього обличчям, почав говорити про прокляття роду та давню війну між їхніми предками. Тим часом на ґанок вийшла жінка. Вона допомогла брату піднятись та завела його до будинку.

— Це прокляття перевертня зробило його таким. Він не зміг підкорити свого звіра, тим самим звір підкорив його. Тільки в образі вовка він має свідомість, тому, — Крістіан відпустив Лію, — нам потрібна ти!

У вікні будинку Амелія помітила брата Крістіана, він дивився прямо на них. Амелія пригадала, коли Кріс говорив про їхні зустрічі, то промовив, що їх було «дві», хоча насправді тоді, вперше на ярмарку, Лія зустріла іншого Ардена.

— Я спробую, але...

— Ти не спробуєш, — Кріс боляче стиснув руку Лії, — ти це зробиш. Ти повинна повернути його людську свідомість, і не говори, що ти цього не зможеш. Ми довго очікували цього та слідкували за тобою та твоїм даром.

Амелія знову підняла очі, але біля вікна його вже не було.

— Ти хотів лише використати мене? — спокійно запитала.

— Так, — кивнув. — Коли я зрозумів, що ти маєш особливий дар, я повинен був швидко діяти.

Крістіан не договорив, тому що розгнівана Амелія різко вивільнила руку та вдарила його в обличчя.

— Ти що, не розумієш, якщо твій брат не хоче повернутися до людської свідомості, навіть я не зможу йому допомогти, — закричала Лія. — Ти не кращий за тих людей, які вважають, що можуть вплинути на долю людей тільки за їхньою примхою чи бажаннями. Ми не винні в тому, що наші предки розпочали війну, він не винен у тому, — рукою показала на будинок, — що не зміг контролювати свого звіра. І весь цей час ти просто стежив за мною, — останні слова Лія промовила з розпачем.

Амелія з образою відвернулась від Крістіана та побігла до своєї машини. Стрімко сівши в машину, вона рвонула від маєтку. В дзеркалі помітила, що Арден поїхав за нею. Лія розігнала машину, й позаду Кріс почав сигналити. Дівчину це ще більше роздратувало. Вона стрімко неслася по дорозі, доки не побачила два чорних джипи, які загородили їй дорогу. Вивернула різко руля та пригальмувала — машина вилетіла в кювет.

— Забирай її, — Лія почула чийсь голос.

— Якщо вона жива, звичайно.

Амелія вилізла з-під машини та почула постріли й нецензурну лайку людей. Через декілька хвилин до неї підійшли лорд Джуліан та Крістіан.

— Все добре, Ліє, я тебе заберу додому.

Амелія не розуміла, що трапилось і звідки раптово з’явився дядько.

— А ти не смій більше підходити до моєї племінниці, — гнівно продовжив лорд Джуліан.

— Ви неправильно мене зрозуміли!

Лорд Джуліан підняв на руки Лію та пішов до своєї машини, де їх очікувала Марина.

— Вони поїхали, — сказала Марина. — Я лише можу здогадатися, хто їх підіслав до Амелії! — фиркнула жінка.