Розділ 8

Амелія з однокурсниками поїхали в Лісабон на конференцію, на якій представляли цінну експозицію.

— Ця книга — знахідка, — почав говорити ректор Лісабонського університету, і вся увага була прикута лише до нього. — Археологи, віддавши свої життя, відшукали в Амазонії неймовірну, цінну книгу життя. Вона поєднує в собі інформацію про поєднання нашого світу з паралельним світом магії.

У конференц-залі запала тиша.

— Скільки років чи тисячоліть цій книзі, на жаль, ніхто не може точно сказати. Над рукописом працюють найкращі вчені. Ця знахідна дійсно неймовірна! — від щастя ректор почав розмахувати руками.

Всі люди в залі почали аплодували. Амелія подумала, що це якийсь жарт, вистава для багатіїв, щоб більше заплатили за цю знахідку, щоб люди повірили, що вони можуть стати Богами. Вона повернулась та вийшла з зали.

— Амеліє!

Вона озирнулася та з усмішкою обійняла Бенедикта Даррела.

— Що ти тут робиш?

— Лорд Джуліан повідомив, що ти відправилася на конференцію до Лісабону. Я вирішив, що вже час нам побути наодинці в цьому чудовому місці, провести разом час.

— Але на завтра в мене білет.

Бенедикт засміявся.

— Я думаю, з цим питанням ми щось вирішимо. Джозефіна також хотіла прилетіти, але здоров’я не дозволило.

— Як вона себе почуває?

— Сумує за тобою, — опустивши очі, відповів Бенедикт.

Вечір Амелія провела з дідом. Вона була здивована такою різкою зміною поведінки герцога Даррела. Декілька років Бенедикт не спілкувався з родиною Расселів через втрату єдиного спадкоємця Адама та невістки Летиції. Лорд Джуліан Рассел звинувачував у всьому Бенедикта, тому перестав спілкуватись із ними, а пізніше, ставши офіційним опікуном маленької Амелії, привів до ярості герцога.

Провівши з дідом вихідні, Амелія трішки зблизилася з ним. Вони весь день відпочивали, гуляли містом, відвідали музей і навіть із допомогою діда вона подивилася на книгу, про яку говорив ректор лісабонського університету. Повернувшись пізно до готелю, побачила, що їхні речі розкидані, повалені комоди та перевернуті дивани. Пройшовши пару кроків, дівчина почула чиїсь кроки. Спочатку вона подумала, що повернувся Бенедикт, але несподівано на Амелію накинувся чоловік. Він завалив її додолу. Дівчина вдарила чоловіка ногою, але той не впав. Піднявши її, ніби ту ляльку, та захопивши за волосся, чоловік мав повний контроль над її тілом. Однак Амелія швидко виправила ситуацію, завдавши максимально сильний та різкий удар ногою. Повернувшись обличчям до чоловіка, не знехтувала ударами долонею та з повороту вдарила ногою ще раз. Завдяки цьому ударові супротивник впав додолу.

Тим часом вона почула, як відкрився ліфт. Розуміючи, що це Бенедикт, Лія побігла до нього. Почувся постріл, а за ним пролунав ще один.

— Амеліє, знайди… ключ… — очі Бенедикта закрилися.

Дівчина плакала над його тілом. Її руки були в його крові. Озирнувшись, помітила, що перший нападник вийшов із кімнати та хотів втекти. Дівчина у гніві побігла до нього та ударом правою ногою у спину збила його з ніг. Викрутивши праву руку, зафіксувала нападника та, не давши йому поворухнутися, вдавила його обличчям в підлогу.

— На кого ти працюєш? — закричала дівчина.

— Не варто цього робити, — почувся голос. — Ти в мене під прицілом.

Дівчина, сильніше надавивши, зламала одному нападнику руку та, повернувшись, побачила, що на неї дійсно націлений пістолет.

— Ви вбили герцога Даррела, — зі сльозами на очах промовила. — Ви вбили мого діда.

— Ти єдина спадкоємниця Даррелів, — лукаво посміхнувшись, промовив чоловік.

— Ми знаємо, дівчинко, про твій дар, ми знаємо про тебе все. Ми роками спостерігали за такими, як ти, виродками природи, які спотворюють людський рід, — гнівно промовив чоловік. — Тепер твій дід не зможе тебе захищати, як і не змогли захистити твої батьки. Не зможе і лорд Джуліан Рассел…

Амелія намагалася зберігати дистанцію. Намагалася зробити все можливе, щоб її не притиснув чоловік до стіни. Вона йшла не назад, а вбік, змінюючи цим загальну траєкторію руху. Обережно обійшла першого нападника та, піднявши долоні догори, промовила:

— Я не розумію, про що ви говорите.

Амелія різким ударом у пахву послабила руку нападника, а це зробило його більш вразливим. Вибивши ногою пістолет із руки, дівчина миттєво накинулася на чоловіка. Відчувши удар у груди, впала на спину. Заваливши її додолу, він навис над нею як тінь, але Амелія перехопила чоловіка за горло ногами, закриваючи в смертельному нападі. Вона декілька разів вдарила його ліктем. Чоловік, дотягнувшись до пістолета, вдарив у відповідь. Дівчина відчула різкий біль та помутніння в очах. Відкрився ліфт, і Лія почула чиєсь тупотіння черевик. Хтось швидко наближався до них. Завдавши ще одного сильного удару чоловіку в щелепу, втратила свідомість.

Амелія розплющила очі й побачила, що вона в палаті. Це була лікарня. Біля її ліжка сидів, схрестивши пальці та понуривши всій погляд донизу, лорд Джуліан. Помітивши, що її очі відкрилися, чоловік встав та нахилився до неї. Амелія почала плакати.