Розділ 6

Після повернення до родового маєтку Даррелів Лія проводила весь час вдома. Компанію їй складали Оден, покоївки, яких прислав герцог Бенедикт Дарррел, Жан Мартін Поль із дружиною Марією та Альтер. Думка про те, що лорд Джуліан вперше за весь час підтримав Бенедикта Даррела з приводу того, щоб відправити з міста Амелію до родового маєтку Даррелів, не давала їй спокою. Проходив день, тиждень, Амелія відчувала себе ув’язненою. Пройшовши по коридорах, кімнатам, побачивши картини, на яких зображені її дід, бабуся, мати, батько, дівчина так і не змогла опанувати себе.

На подвір’ї Амелію зустрів Оден та Альтер.

— Це для тебе, — Оден подав дівчини чашку з какао. — Твоє улюблене! — наголосив чоловік.

Альтер зручно примостився біля її ніг та закрив очі.

— Одене, ти ніколи не думав, щоб покинути нашу родину?

— Сьогодні чудова погода, — відходячи від теми, промовив чоловік. Потім, трішки помовчавши, продовжив говорити: — Ні, я про це не думав.

Лія прилягла на плече Одена. Ранок дійсно виявився чудовим. Раптом стривожено піднявся Альтер. Його шерсть стала дибки.

— Що з тобою? — доторкнувшись до голови пантери, ніжно промовила Амелія.

— Я відчуваю чужий запах, — почула його голос у думках. — Запах звіра.

— Амеліє, що він говорить? — схвилювало запитав Оден.

Дівчина не встигла нічого відповісти, тому що пантера помчала в напрямку лісу.

— Біжимо за ним! — закричала та побігла слідом за Альтером.

Амелія знала, в якому напрямку він біжить, тому що бачила його очима. Почулося ричання, весь ліс заповнився ним. Перед їхніми очима повстала бійня між пантерою та вовками, які оточили його.

— Чужинці, — почувся голос вожака в її голові. — Мою зграю знищують мисливці.

— Ми вам не вороги, — сказала Лія. — Ви поранили мого друга! — помітивши кров в Альтера, гнівно промовила Амелія.

— Ви, люди, знищуєте все живе! Знищуєте ліси, природу, наше лігво! — проричав вовк. — А ти, людське дитя, ти не можеш мене чути!

— Однак я тебе чую.

— Амеліє, — крикнув Оден, — вибирайся звідти, негайно!

Амелія та Альтер почали відступати. Пантера ричала та намагалася не підпускати вовків. Неочікувано вожак стрибнув у бік дівчини, але його перехопив інший сірий вовк, який зіштовхнувся з вожаком. Між ними розпочалася бійня. Інші вовки оточили їх, але не сміли без наказу вожака зграї нападати. Сірий вовк був поранений. Амелія, не довго думаючи, стала між сірим вовком та зграєю.

— Досить, — Лія звернулася до вожака. — Ми вам не вороги. Ми не мисливці.

— Ти особливе людське дитя. Ми не будемо тебе чіпати, але будь обачною…

Зграя зникла. Вона озирнулася та ахнула від здивування.

— Одене! — крикнула Амелія, коли помітила, що сірий вовк почав перетворюватися на людину.

— Що відбувається? — здивовано сказав чоловік.

Оголений юнак лежав на землі, з його боку текла кров. Альтер почав ричати. Оден скинув свою куртку та накинув її на молодика. Він підняв голову та подивився на Амелію.

— Мені знайоме твоє обличчя, — сказала Лія. — Ти ж…

— Я Крістіан Арден, — відповів.

— Одене, йому потрібна наша допомога, — оглянулася до чоловіка й зітхнула.

— Але як він міг? — скривився чоловік.

— Я не знаю. Сама шокована, — розвела руками.

Прийшовши до маєтку, Оден дав речі юнаку та обробив рану Альтеру, тим часом як вже неоголеному юнакові допомогла Лія.

— Чому ти тут?

— Амеліє, не тільки тут твій родовий маєток! — витримавши паузу, Крістіан продовжив. — Приїхавши тиждень назад, я відразу відчув твою присутність, а сьогодні ти була в небезпеці, тому я і з’явився.

— Ти взагалі хто такий? Звідки в тебе ці… ну, можливості, — не дивлячись в очі Крістіана, намагалась спокійно говорити. Торкнулася до його рани, від чого юнак ойкнув. — Вибач, я не хотіла!

На тілі Крістіана були рани від кігтів вожака зграї. Амелія намагалась обережно обробити їх, не завдаючи болі, тому смутилась, коли навмисно доторкнулася до рани. Він пильно поглянув на дівчину, але нічого не відповів.

До кімнати зайшов Оден та повідомив, що Альтеру потрібний відпочинок.
Викинувши бинти від крові в мусор, Лія запитала у Крістіана Ардена:

— Ти що, перевертень?

— Так, юначе, краще скажи нам правду, — спокійно сказав Оден та присів у крісло навпроти ліжка.

— Тільки ти чула думки вожака зграї, — сказав Крістіан. — Але не варто втручатися.

Лія подивилась на Одена, потім перевела погляд на Крістіана і незадоволено вигукнула.

— Ти зараз серйозно?

— Амеліє, твій дядько та дід відправили тебе у Фаллакс заради твоєї безпеки, — сказав Оден та вигнув брови.

— Я це розумію, — нахмурилася.

Амелія швидко закрутила на голові хвіст та взяла нові, чисті бинти.