Розділ 5

На нічному небі не було видно зірок. Місяць затаївся під темними хмарами, які окутували небо. У повітрі відчувався запах дощу, ніч ніби притаїлася в очікуванні грози. Похмуре та вороже пронизало саму ніч.

Різко загальмувавши на вершині крутого повороту, яке вело до міста Фаллакс, Амелія вийшла з машини. На небі замерехтіла блискавиця. Темна ніч на декілька хвилин стала днем, а потім знову занурилася в пітьму. Не було чути грому, тільки спалахи блискавиці пронизали небо, і з кожним разом було відчуття, що небо розколеться навпіл. Дівчина непорушно стояла і дивилась заворожено на небо, спостерігаючи за природним явищем.

Амелія знала, що блискавиця може бути раннім попередженням про насування грози, але вона не поспішала, їй нікуди було поспішати. Вона не хотіла повертатися до міста Фаллакс та родового маєтку герцога Даррела, тому намагалась відтягнути цей момент ще на декілька хвилин.

Піднявши голову до неба, відчула краплі дощу на обличчі. З висоти видно було спляче місто, а на обрії тяжкі хмари та насування грози. Дівчина сіла в машину та не поспішаючи, оминула крутий поворот. Раптом на дорозі машину занесло. Вона відчула різкий удар та, ледве втримавши кермо, зробила різкий виверт та зупинила автівку на узбіччі. Амелія зітхнула та, перевівши подих, вийшла. Фари були включені та освітили їй дорогу. Задній бампер відпав, і на машині з лівої сторони була велика вм’ятина.

Їй вистачило декілька хвилин, щоб промокнути. Чорна сукня обліпила її тіло, волосся від дощу та вітру стало скуйовдженим. Амелія озирнулася і побачила, що на неї дивиться величезний вовк. Через дощ, який стояв стіною, не можна було визначити, якого саме забарвлення було хутро вовка, але від спалахів на небі, що час від часу освітлювали ніч, вона помітила яскраво-червоні очі, які пронизали дівчину своїм хижим поглядом.

Її погляд був прикутий до погляду звіра, який, повільно кульгаючи на задню праву лапу, наближався. Вона чекала, її очі стали срібного кольору. Амелія промокла від холодного дощу, тому намагалась не ворушитися, але з кожним кроком звіра та кожною краплею дощу вона відчувала, як її тіло пронизали холод та страх, а страх від того, що вона не могла ввійти в контакт зі звіром. Амелія вперше не розуміла, що відбувається. Вона не чула думки звіра, не могла звернутися до нього. Зробивши крок назад, відвернулася. На декілька хвилин відчула на собі його подих, але в наступну хвилину звір відійшов та зник у лісі.

Амелія перевела подих. Знайшовши в машині ліхтарик та одягнувши спортивну куртку, побігла до лісу. Черевики промокли та були в багнюці. Вона бігла, не розуміючи куди й навіщо. Зупинившись, віддихалася та, присвітивши ліхтарем, зрозуміла, що просто заблукала.

«Неймовірно! — подумала. — І куди я бігла? Чудово, я заблукала».

Дівчина закрила рукою очі, тому що різке світло осліпило її. Із кущів вийшло декілька людей та ліхтарями почали світити в її бік. Почувся смішок.

— Хей, — промовив один із чоловіків, — що така молода панянка робить у темному лісі?

— Виключіть ліхтарі, будь ласка, — спокійно промовила Лія.

— Молодій особі небезпечно гуляти вночі, — до неї підійшов чоловік та, взявши за плече, схилився. — Ми тут полюємо на звіра, а знайшли дещо краще.

Чоловіки почали сміятись. Очі Амелії почали звикати до світла, і вона роздивилася чоловіків. Їх було четверо, зі зброєю в руках та великими ліхтарями. Бородаті та широкоплечі чоловіки вороже дивилися на Амелію, її це занепокоїло.

— На якого звіра ви тут полюєте? — намагалась вирватись із сильних чоловічих рук. — Ви мисливці?

Даремно вона це сказала, тому що відразу отримала сильного ляпаса. Дощ не вщухав, і від удару дівчина не втрималась на ногах і впала. Почувся шелест. Чоловіки виставили зброю та почали чекати. Очі Амелії стали срібного кольору, та в темноті, між дерев, вона змогла побачити того звіра, на якого полювали мисливці. Це був вовк.

Амелія різко піднялась та першою нанесла удару в спину чоловіка. Взявши гвинтівку в руки, руків’ям вдарила ще одного. Почулося виття вовка. Він миттєво вискочив та накинувся на одного з чоловіка.

Пролунав постріл.

Амелія вдарила того, хто стріляв, сильно в лице та ногою в колінну чашечку, від чого чоловік відразу впав та почав кричати від болю. Вона дивилась на чоловіків не своїми очима. Вовк піднявся та люто завив, від чого мороз побіг по тілу. Амелія хотіла доторкнутися до вовка, але той лише заричав та зник у темряві.

Прийшовши у свідомість, миттєво побігла. Її серце швидко стукало, вона вперше злякалась від того, що з нею сталось, вона не контролювала себе при появі цього звіра. Вискочивши на дорогу, пробігла ще трішки вперед і наткнулася на свою машину.

Включивши голосно музику, вона різко вивернула руля та рвонула в напрямку маєтку. Все, що вона зараз хотіла, так це ванну, тепле ліжко та сон. Адреналін прискорив та посилив серцебиття, від чого Амелія різко пригальмувала біля самих воріт маєтку — ще трішки, і вона б в’їхала у ворота на швидкості. Перевела подих та натиснула дзвінок, який був на воротах. Через декілька хвилин сталеві ворота відкрились і Амелія заїхала до родового маєтку Даррелів.

Вона змила з себе бруд ночі, але спокійно заснути не змогла. Їй приснився вовк. Вона чула його протяжне виття. Різко вставши від сну, зрозуміла, що то був не сон. Амелія дійсно чула вовчий вій. Втомлена, вона все ж таки знову змогла заснути, і на цей раз вже спокійно, без сновидінь до самого ранку.