Розділ 4

Чорний ринок екзотичних тварин та дорогоцінних цінностей з усього світу процвітав у місті Норт-Вест. Тварин тримали у вигляді живих аксесуарів для подальшої торгівлі або просто знищення. Навіть палата шановних герцогів відмовлялася прийняти відповідну увагу на масштабну проблему в місті, а службовці просто закривали очі на все, маючи свій заробіток із чорного ринку, тобто свій прибуток. І саме на цей чорний ринок завітала Амелія. На цей раз її супутником став Оден.

Стоячи перед кліткою білого тигра, Лія та Оден чекали поводаря, того, хто зможе відвести їх до господаря ринку — Саймона Шпіца. Дівчина накинула капюшон на голову та пішла слідом за поводирем. Оден залишився на ринку. Доки вони йшли, Амелія ніяк не могла заспокоїтися. Дуже багато різних думок, вони суцільним енергетичним потоком оточили її. Вона ледве стримувала себе, щоб не закричати від цих емоцій.

Дівчина зайшла в коридор, який вів до кабінету Саймона Шпіца. Як тільки Амелія з’явилась на порозі кабінету, чоловік посміхнувся та підійшов до неї. Вона помітила великий перстень на правій руці. А руки в нього були величезні, хоча сам він був не таким вже і малим. Саймон мав середній зріст, випуклий живіт та залисину на голові. Також дівчина відзначила маленькі та хитрі очі.

— Ммм… — пробурмотів чоловік. — І що така гарна молода леді робить на ринку?

Амелія, не чекаючи, доки їй запропонують сісти, присіла на шкіряний диван та, посміхнувшись, подивилася прямо в очі чоловікові.

— Саймоне Шпіце, насправді я давно хотіла з вами познайомитися.

Чоловік запропонував Амелії напій, але вона відмовилася. Він налив собі в бокал, як Саймон відзначив, найкращий бурбон у світі, та присів навпроти.

— Що саме вас цікавить?

— Я знаю, що ви маєте не лише рідкісних тварин, які живуть у жахливих умовах, але і цінності, артефакти, які необхідні для існування! — сказала Амелія.

Саймон напружився та поставив бокал на стіл.

— Вам потрібно щось конкретне?

— Статуетка пантери з бірюзовими очима, — відповіла Лія.

Саймон заморгав та засміявся. Амелія помітила, що це був істеричний сміх.

— Я не розумію, про яку статуетку йде мова, — фиркнув чоловік.

— Тоді послухайте одну історію.

— У мене немає часу слухати всякі там історії.

— Я точно знаю, що вона у вас. Ви єдина особа, яка займається таким незаконним бізнесом.

— Вона не продається.

— Вона не ваша!

— Дівчинко, ви, мабуть, не розумієте, з ким так нахабно розмовляєте…

— Моя знайома етнограф, — перебивши чоловіка, сказала Лія, — нещодавно приїхала з відрядження і повідомила, що у племені пігмеїв у Конго було викрадено дуже дорогоцінну річ, їхній символ. Ви не лише грабіжник, ви — нелюд.

Лія розуміла, що її безтактна поведінка призведе до гніву Саймона Шпіца. Але вона повинна була повернути ту статуетку. Під час не дуже люб’язної розмови та погроз, які пролунали на її адресу, розлючений чоловік покликав до кімнати охорону. Два чолов’яги зайшли з собаками породи кане-корсо. Ця велика порода італійського мастифа наводила жах на людей, які працюють на чорному ринку. У кане-корсо досить велика форма голови з потужними щелепами. Саме ці собаки були дресированими на людях, в прямому сенсі цього слова. Амелія озирнулася і подивилась на псів. Її очі змінили відтінок, від чого собаки перестали ричати та присіли на задні лапи.

Амелія швидкими рухами вдарила одного з чоловіків ногою та миттєво перемкнулася на іншого. Дівчина знала, що при втраті рівноваги сила і точність удару зменшується, тому удар ногою повинен наноситися зі стійкої позиції зі швидким висмикуванням ноги. Декілька точних ударів ногами, блок, отримала сама удар, і чоловіки вже лежали та відпочивали на полу. Розгніваний Саймон щось кричав, але вона не чула його слів. Дівчина підійшла до псів та лагідно промовила:

— Які милі цуцики. Вас тримали в неволі, у жорстоких умовах, але наостанок мені потрібна ваша допомога.

Амелія дала команду псам.

— Саймоне, якщо ти не повернеш мені статуетку, я нацькую твоїх же псів на тебе!

— Ліє, лорд Джуліан буде дуже сильно розгніваний, — промовив Оден.

— Він буде не в собі від злості, коли дізнається, що я випустила тварин із кліток. Однак я отримала те, за чим прийшла.

На ринку почався безлад. Випускаючи з кліток декількох хижаків, Амелія розуміла, що на ринку працюють люди, яких відкинуло суспільство, які намагаються вижити та дати належне життя своїм родинам, тому вона потурбувалася про мінімальний ризик для працівників.

Тварини металися у своїх клітках, випущені тварини розгромлювали ринок, але людей не чіпали. Люди тікали, працівники не мали змоги заспокоїти тварин. І між цим хаосом Оден та Амелія пробиралися до виходу. Лія натягнула капюшон, тому що її очі продовжували бути срібного кольору, таким чином вона мала контакт із тваринами.

У натовпі Лія помітила одного з охоронців, який був у кабінетів Саймона. Потріпаний та злий, він метнувся в їхню сторону. Реакція Одена була неперевершеною. Одним ударом він збив охоронця з ніг.