Розділ 1

Амелія відкрила вікно, і теплий вітер ввірвався в машину, скуйовджуючи їй волосся. Лорд Джуліан подивився на племінницю та зареготав. Чоловік сповільнив швидкість, і Порше Кайман плавно ввійшов у поворот. Перед ними простягався неймовірний краєвид на Ірландське море. Знайшовши місце, де можна залишити машину, Амелія та лорд Джуліан вийшли з автівки.

— Чудова поїздка, — весело сказала дівчина.

— Ліє, візьми светр, — суворо сказав дядько.

Амелія засміялась та одягнула на блакитну сукню до коліна в’язаний короткий светр чорного кольору.

— Ось так краще, — поглянувши на племінницю, промовив Джуліан.

Дівчина залишилася біля машини, приводячи до ладу свою зачіску. Швидко заплела дві тонкі кіски біля скронь і закріпила їх ззаду гумкою для волосся. Вона вже хотіла піти, як почула розмову декількох підлітків. Двоє хлопців, на вигляд п’ятнадцяти років, штовхали одного хлопчину та кричали на нього. Амелія підійшла ближче.

— Ти виродок, — кричали юнаки. — Малий виродок!

Вона підійшла ще ближче та без розмов заламала одному руку.

— Ти що, навіжена? Відпусти мене.

— Досить кричати, — різко сказала Лія. — Тобі приємно, коли тебе ображають?

Інший хлопець підійшов та замахнувся рукою, але вона озирнулась та сильно вдарила кулаком йому в ніс.

— Що тут відбувається?

Амелія озирнулася та побачила високого, з темно-каштановим волоссям, молодого чоловіка. Лія відпустила юнака. Той почав від болю терти руку.

— Вона зламала мені ніс, — почав кричати інший юнак.

— Така тендітна юна леді і зламала тобі ніс? — всміхнувся незнайомець.

— Навіжена, — одночасно крикнули юнаки.

— Давайте, йдіть звідси. Буде вам наука, що менших за себе не варто ображати! — сказав незнайомець та поглянув на дівчину.

Вона, підійшовши до хлопчика, якого ображали, присіла поряд і запитала:

— Як тебе звати?

— Маркус, — зі сльозами на очах промовив хлопчина.

— Маркусе, — ніжно провила дівчина, — де твої батьки?

— Вони, мабуть, вже шукають мене, — знизав плечима.

— Хей, юначе, скільки тобі років?

До них підійшов молодий чоловік та присів біля них.

— Вісім, — не піднімаючи голови, відповів хлопчик.

— А ти молодець, не злякався цих хуліганів,  — сказала Амелія.

— Вони сказали, що я виродок, — схлипуючи, сказав хлопчик.

Амелія та незнайомець переглянулися.

— Не слухай нікого. Ти чудовий хлопчина. Сміливий та напрочуд гарними веснянками, — доторкнувшись до щоки хлопчини, лагідно сказала Лія. Він від її дотику підняв голову та усміхнувся. — А тепер візьми мою руку та ходімо шукати твоїх батьків.

Амелія пішла разом із хлопчиком. Оглянувшись, зустрілась поглядом із молодим чоловіком та всміхнулась. Незнайомець всміхнувся у відповідь.

— Амеліє, де ти була ? — запитав Джуліан.

— Молодому юнаку потрібна наша допомога.

Джуліан підійшов та погладив рудоволосого хлопчину по голові.

— Вона врятувала мене від місцевих забіяк.

— Джуліане, якщо раптом на мене напишуть заяву в поліцію, то я одному ледве руку не зламала, а іншому ніс все ж таки зламала.

— Амеліє, цього не може бути, — зітхнувши промовив дядько. — Ми приїхали на відпочинок.

Амелія тільки знизала плечима.

Серед натовпу вони все ж таки знайшли батьків Маркуса. Стривожені, вони вже звернулись до місцевої поліції, які були присутні на ярмарку.

***

— Брате, не будь таким серйозним. Ми приїхали відпочивати. А ти весь час ніби літаєш в небі.

Він підняв голову до неба та промовив:

— Воно дійсно гарне.

— Хей, мій найкращий друже та старший брате, — поклав руку на його плече, — ти подивись, які тут гарні молоді леді. Оглянься, може, і тобі хтось сподобається.

— Я не ти, Крістіане. Я не можу бути таким легковажним.

— Я — легковажний, а ти, брате, — зануда. Потрібно місця вибрати, а то людей щось занадто багато зібралось.

Кожен рік у цю пору року на схилах біля Ірландського моря відбувались ярмарки, театральні вистави, вечорниці з запаленням багаття. З округу містечок та інших прилеглих міст з’їжджалися люди, щоб добре розважитися та відпочити від життєвої суєти. Інколи люди говорять, що між інших людей, що відпочивають тут, також бувають і відьми, які в цю пору року мають особливий зв’язок із природою.

— Ти когось виглядаєш? — тихо запитав молодший брат.

— Від тебе не можна нічого приховати.

— Ти мій старший брат-близнюк. Ти альфа.

— Гарну молоду дівчину з зеленими очима та темно-каштановим довгим волоссям. Знаєш таку?