Пролог

Машина чорного кольору швидко неслась по нічному шосе. Обігнавши декілька інших автівок, увірвалася в темний поворот. Дорога була зловісною та звивистою. Після осіннього дощу мокрий асфальт був слизьким, від чого машину декілька разів заносило у прірву над дорогою. Джуліан не думав про наслідки, він хотів швидше доїхати до місця призначення. Різко загальмував біля маєтку, й автівку все ж таки занесло.

Вийшовши, швидкими кроками зайшов у маєток та піднявся на другий поверх до дитячої кімнати. Біля кімнати його наздогнав дворецький Жан Мартін Поль.

— Летиції та Адама більше немає, — сказав Джуліан. — Моя сестра загинула, тому не зупиняй мене, Жане. Я її заберу і чекати світанку не буду.

Чоловік зайшов до дитячої кімнати. Взявши на руки сонну племінницю Амелію, вийшов із маєтку. Жінка дворецького вибігла до них на подвір’я й дала теплу ковдру дівчинці та одяг, який швидко змогла зібрати.

— Дякую, Маріє, — тихо промовив Джуліан.

— Що тепер із нами буде?

Чоловік нічого не відповів. Він, на жаль, сам не міг цього знати.

Джуліан спокійно вів машину. На задньому сидінні спала племінниця. Подивившись у дзеркало, пересвідчився, що вона відпочиває. Через декілька хвилин його сумні роздуми були перервані сонними словами:

— Ми їдемо до мами й тата?

Джуліан не знав, що відповісти. Він зупинив машину на узбіччі.

— Ми їдемо в подорож. Удвох.

Амелія весело засміялась.

— Добре, — кивнула дівчинка.

— Тепер відпочивай, сонечко. Скоро ми будемо вдома.

Із сумними думками та тягарем на серці Джуліан виїхав із містечка Фаллакс на шосе в напрямку свого родового маєтку в місті Норт-Вест.

Лорд Джуліан виховав Амелію з п’ятирічного віку в достатку, але ніколи не балував її. Перш за все, він намагався дати їй батьківську любов. Дівчинка на деякий час замкнулася в собі, і ніхто не знав, що робити. Довгий час вона вимушена була спостерігатися у молодої професорки психології Марини Вортергаус. У дванадцять років Амелія вперше після лікування почала знову дивно себе поводити. Її єдиним другом став пес, породи німецька вівчарка. Вона більше ні з ким не хотіла спілкуватися. Одного разу лорд Джуліан неабияк схвилювався.

 — Амеліє?

Дівчинка озирнулася. Її очі були яскравими й сяяли сріблом.

— Агнус сказав, що він нас любить.

Джуліан здивовано подивися на дівчину. Агнусом звали їхнього пса.

— Амеліє, з тобою все добре? — Джуліан розумів, що дурнішого питання не можна було придумати, але це все, що йому спало на думку.

— Я чудово себе почуваю, — спокійно відповіла Лія.

Її очі стали нормальними, тобто людськими.

— Я не розумію, що зі мною, — зі сльозами на очах схвилювало почала ходити по подвір’ю. — Я чую кожну тварину в будинку, відчуваю їхній смуток чи радість. Я можу їх розуміти.

— Амеліє, — Джуліан обійняв племінницю, — ми все з’ясуємо, разом.

Після змін, які сталися з дівчинкою, вона покинула навчання в школі та почала навчатися вдома з професором Мортоном Вортергаусом, батьком психолога Марини. Всі почали думати, що це від стресу, який пережила вона. Лорд Джуліан боявся, що з віком відбудеться психологічне руйнування особистості племінниці. Але Амелія виросла напрочуд кмітливою та гарною для свого молодого віку. Єдина спадкоємниця герцога Бенедикта Даррела та племінниця лорда Джуліана Рассела, який удочерив її після смерті батьків, була стриманою у своїх бажаннях, навіть не дивлячись на свій статус у суспільстві. Амелія навчалась вдома й лише час від часу приходила в школу для здачі екзаменів. Всі вчителі в елітній школі не розуміли, чому така розумна дівчинка навчається вдома.

— У неї неймовірно високий рівень інтелекту, — говорили вчителі.

— Лорде Джуліане, ваша племінниця повинна навчатися в нашій школі.

Лорд Джуліан Рассел лише кивав у відповідь. Коли він питав Амелію, чи хоче вона займатися в школі, то вона відповідала, що вдома їй добре навчатися, і постійно додавала: доки я не зрозумію, що зі мною, ніякого спілкування зі зовнішнім світом.

Вона любила займатися фехтуванням та вивчала тхеквондо, а згодом і ушу з другом родини Рассел Оденом. Спочатку лорд Рассел песимістично віднісся до такого хобі племінниці, але Оден переконав, що нехай навчається, тим більше їй це дійсно подобається.

Після сімнадцятого дня народження в Амелії появились незрозумілі сни. Вона почала бачити чорного вовка з яскраво-червоними очима. Її сни були наскільки реальними, що одного разу вона прокинулася з криками. Вчасно прийшовши, лорд Джуліан помітив зміни в очах Амелії, а саме вони знову стали срібними та сяяли в ночі. Він намагався заспокоїти племінницю, але було все даремно. Вона тремтіла та закривала вуха руками зі словами:

— Я їх чую.

Жодна частина цієї книги Не може бути скопійована чи опублікована без письмової Згоди автора.

*** Якщо ви читаєте цю книгу не на Букнет — вона вкрадена у автора ***