Розділ 18

Я була приємно вражена, що варги й перевертні порозумілися з відьмами. За кілька днів з’явилися нові, які вижили від нападу чаклунів. Відьми відмовилися від будинків, запропонованих варгами, й оселилися у наметах біля озера, мотивуючи це тим, що вони повинні бути ближче до природи.
Разом зі старійшинами вирішили провести захисний ритуал і створили новий магічний бар’єр.

— Елізабет, я була шокована новиною, що Бернард виявився чаклуном! — похмуро вимовила Урсула.

— Я також його не розпізнала. Він вміло замаскувався.

— Якщо всі відьми об’єднають магію, ми зможемо провести ритуал і частково блокувати силу Бернарда. У тебе буде час, щоб назавжди знищити його.

Я важко зітхнула.

— Урсуло, ви можете об’єднатися й провести відповідний ритуал, я зможу назавжди знищити Бернарда, але тоді хтось інший посяде його місце.

— І що ти пропонуєш? — нахмурилася Урсула.

— Коли я поверну магію води, то відкрию портал в безодню. Якщо не всіх чаклунів зможу знешкодити, то деяких відправлю туди. Нехай вічно горять у вогні!

— Елізабет, — викрикнула Урсула та схопила мене за руку, — це небезпечно! Безодня — це світ духів та грішників, ти можеш не повернутися й назавжди застрягти там!

— Можу, але я не бачу іншого виходу, — знизала плечима.

— Зв’язок із предками допоможе! — емоційно промовила Урсула.

— Не допоможе, Урсуло, і ти це сама знаєш! Вони не зможуть допомогти, тому ти станеш моїм маяком для повернення з безодні.

— Елізабет, як я зрозумію, коли саме прийде час? — нахмурилася жінка.

— Магія землі допоможе, просто прислухайся до неї.

— Мамо! Мамо! — до Урсули прибігла її донька.

— Елізабет, твоїм маяком повинна бути не я, — лагідно промовила та обійняла доньку. — Зв’язок повинен бути дуже сильним, щоб ти могла повернутися! Я не та людина!

Я склала руки на грудях.

— На твою думку, хто повинен бути?

— Наприклад... Калеб, він твій варг, із ним у тебе найсильніший магічний зв’язок!

— Ні, — захитала головою, — ні, тільки не Калеб. Я не можу розповісти йому! Ти не розумієш... — помітила, як обличчя Урсули змінилося. Вона посміхнулася.

— Елізабет, про що ти не можеш розповісти мені?

Позаду себе почула голос Калеба й здригнулася.

— Вам варто поговорити! — Урсула взяла доньку за руку й відійшла.

— Елізабет!

Калеб першим порушив мовчання та пильно подивився на мене.

— Це... ем, відьомські справи!

Калеб склав руки навхрест і нахмурився.

— Говори!

— У мене є план... він досить гарний... але я не знаю, чи зможу... вижити!

— Що за маячня? Значить, твій план... фіговий! — викрикнув Калеб. — Елізабет, ти інколи доводиш мене до сказу! Послухай мене, дуже уважно, — чоловік зробив крок, — ніякого плану не буде! Я не дам тобі цього зробити! Зрозуміла?

Я оторопіла, адже не очікувала від нього такої реакції та емоцій!

— Але я вимушена це зробити, — від хвилювання закусила нижню губу.

Калеб стряхнув головою, поглянув в очі, потім, схопивши мене за талію, перекинув через плече.

— Калебе, ти що надумав? Зараз не час для сварок!

— А хто тобі сказав, що я хочу сваритися з тобою? — хмикнув чоловік.

Я замовкла. Просто висіла головою вниз, як та лялька, й задивлялася на п’яту точку чоловіка. Ой, Елізабет, знайшла час думати про гарну дупку Калеба! Тут скоро всьому кінець настане... а я думаю про... от дідько!

— Калебе, негайно постав мене на ноги! — гнівно викрикнула. — Не роби дурниць!

— Це не дурниці, Елізабет! — хмикнув чоловік.

Ми зайшли у кімнату, й Калеб поклав мене на ліжко, ще й для повного щастя навис наді мною. Відкинув волосся з мого обличчя та припав до вуст. Спочатку я хотіла відштовхнути чоловіка, але він притиснув мене до ліжка та нахабно почав цілувати, від чого реально дах зносило, і я, не витримавши, застогнала.

— Тепер розповіси про свій план?

— Розповім! — промовила у губи. — Лише після ще одного... поцілунку!

Калеб засміявся й поцілував мене у шию. Я видихнула та закусила нижню губу. Якщо бути чесною, то я не знала, як пояснити Калебу про свої наміри, тим паче що доки сама не можу зрозуміти, як втілити його й вижити. Безодня помилок не пробачає. Для повернення з того світу хтось повинен стати моїм маяком у світі живих!

— Все дуже складно, Калебе, — серйозним тоном промовила й легко відштовхнула чоловіка від себе.

Він схопив мене за спину й, піднявши, потягнув до себе. Мої ноги обвили його стегна.

— Доки я шукав тебе, то зненавидів до божевілля. Наш зв’язок був сильним, інколи мені здавалося, що я відчуваю тебе навіть на відстані... але все одно ти була недосяжною! — Калеб схопив мене за потилицю.