Розділ 13

Зграя накинулася на мене. Отримавши рвані рани, я впала на землю. Застосувавши силу телекінезу, відкинула перевертнів й оточила себе колом із вогню. Моя кров окропила землю. Тіло судомило від болю. Зграя ходила навколо вогню й очікувала на свою жертву.

— Я не хочу вбивати вас! — звернулася до вожака.

Дехто з перевертнів намагався пройти через вогонь. Жбурнула полум’яний шар, вовки завили, але не відступили. Повільно піднімаючи руки, я збільшувала вогонь. Поєднавши магію вогню та магію повітря, створила бар’єр, який розділив мене та перевертнів. Дістала пляшечку з пилком фейрі, відкрила портал і рвонула до нього. Приземлилась зовсім не вдало. Розгнівана та люта встала на ноги, відкинула пасма волосся й помітила, як на мене витріщилися декілька осіб. Серед присутніх був Калеб, його батько та Ліам!

— Ви не маєте право тут бути! — гаркнув чоловік та зробив крок до мене.

Ліам зупинив інших чоловіків. Одним махом руки я відкинула від себе чоловіка та злобно поглянула на присутніх у кімнаті.

— Я саме тут і повинна бути! — люто промовила, але, зустрівшись поглядом із сіро-блакитними очима, відразу утамувала гнівний порив.

— Елізабет, — до мене підійшов Калеб, — що трапилось?

Він уважно поглянув на мене. Рани на моєму тілі кровоточили. Дихання збилося. Я стиснула руку Калеба.

— Скільки вожаків не прийшло? — намагалася спокійно говорити.

Чоловіки переглянулися.

— Три! — відповів батько Калеба. — Елізабет, ти дійсно не можеш бути присутньою...

— На мене напала зграя перевертнів! — від мого гніву в кімнаті запалали свічки. — Зрадники! — висмикнула руку. — Якби не цей клятий зв’язок із вами...

— Як ти смієш нам погрожувати, відьмо?! — гаркнув один із вожаків.

— Погрожувати? — фиркнула. — Ви, мабуть, не розумієте, з ким маєте справу!

Ланцюг із вогню опинився біля горла чоловіка.

— Елізабет, заспокойся! — викрикнув Калеб та, обійнявши мене за плечі, вивів із кімнати. — Ти що робиш? — стиснувши плечі, гаркнув. — Я зібрав всіх вожаків зграї!

— Не всіх! Навіть серед вас є зрадники! — люто закричала.

Калеб схопив мене за лікоть.

Ми зайшли у кімнату.

— Я скажу Аді, щоб вона прийшла до тебе!

Калеб вийшов із кімнати й закрив двері. Він що, дійсно вважає, що ці двері можуть мене зупинити? Я ще більше почала гніватися й кинула вогняну кулю у стіну. Коли прийшла Ада, вона ахнула від здивування.

— Елізабет, що з тобою трапилося?

— Знаю, що маю жахливий вигляд! — фиркнула. — Твій брат самий нестерпний із варгів! — озирнулася.

Так, мій зовнішній вигляд не був ідеальним. Кров засохла на тілі. Від лап перевертнів залишилися рани, які нестерпно боліли. Ада мовчки вийшла з кімнати й через кілька хвилин прийшла із чистими речами. Я пішла у ванну й змила із себе весь бруд та кров. Одягнула короткий топ та штани, які дала дівчина. Повернулась у кімнату й поглянула на себе в дзеркало. Гнів ще не пройшов, у зв’язку з чим магія вогню та магія повітря пульсували у моєму тілі. Я заплющила очі й опустила голову. Важко зітхнула.

— Елізабет, — відчула легкий дотик рук на плечах.

Підняла голову й у дзеркалі зустрілася із сіро-блакитними очима. Калеб провів рукою смужку по спині й доторкнувся до ран.

— Ти не зцілилася, — губами торкнувся плеча.

— Часу не було на зцілення, — огризнулася.

— Я не повинен тебе покидати, — погладив вологе волосся й міцно обійняв, схрестивши на моїх грудях руки.

У мене не було більше сил сперечатися чи взагалі щось говорити. Я поклала голову йому на плече й заплющила очі. Калеб поцілував у скроню.

— Дозволь залишитися! — прошепотів на вухо.

Я розплющила очі.

— Навіщо? — дурне питання.

Калеб хмикнув. Серце шалено забилося в грудях.

— Калебе, ми не можемо... — на останньому слові запнулася.

Чоловік розвернув мене обличчям до себе й усміхнувся.

— Елі-за-бет, — прошепотів і, підхопивши на руки, обережно поклав на ліжко.

Широко відкрила очі й швидко закліпала. Калеб навис наді мною. Я затремтіла. Гнів пройшов, магія утихомирилася. Серце шалено билося... знову! Калеб нахилився ближче й промовив у губи:

— Відпочивай. Тобі потрібно залікувати свої рани.

Я не могла зрозуміти, що відбувається зі мною, чому я так реагую на варга? Чоловік вимкнув світло, й місяць освітив його обличчя. Він всміхнувся й вийшов із кімнати. Я зітхнула. Мені дійсно потрібний відпочинок...