Розділ 11

Калеб збирав рюкзак. Я мовчки спостерігала за ним.

Коли Король золотоволосих дав пляшечку з магічним пилком фейрі, який відкриває портали, я, відверто скажу, була здивована.

— Фейрі погодилися надати частинку свого пилу задля вашого блага. Користуйтеся ним лише з потреби. І нехай природа береже вас.

— Дякую вам за все!

Король золотоволосих Адвін Ральс відкрив портал. Калеб увійшов першим, я пішла слідом за ним. Поселення відьом було за пагорбом. Ми йшли мовчки, кожен у своїх думах. Помітно було, що після розмови в озері чоловік був похмурим. Я його не чіпала, тим паче що мої думки були зосереджені на поселенні. Ми не дійшли до пагорба, як я різко зупинилася.

— Стій! — схопивши Калеба за руку, промовила. — Тут сильна темна магія, вона не пропустить мене в поселення, а тебе взагалі знищить!

Я стала попереду нього.

— Мені потрібний час, щоб знищити темну магію, яка починається із цього місця, де я стою! — оглянулася. — Краще відійди, магічна хвиля може бути також небезпечною.

— Хвилюєшся за мене? — зробивши крок назад, із усмішкою на вустах промовив Калеб.

— Ти граєшся з вогнем! — примружила очі. — В прямому сенсі цього слова!

Щоб відволіктися від Калеба, я зосередилась на магічному бар’єрі, який розділяв нас із поселенням. В голові була плутанина: думки літали від чоловіка до закляття, яке я так відчайдушно намагалася віднайти у пам’яті.

«Я поєднаю магію вогню й магію повітря, і закляття тут не потрібне!» — подумала про себе.

В моєму тілі пульсує дві магії стихій, якщо я все ж таки їх поєднаю... або рознесу нафіг все тут, або рознесу лише бар’єр! Варто спробувати...

Магія вогню та магія повітря пульсували у долонях та на кінчиках пальців. Я розвела руки й відчула жар. Червоний вогонь поєднався з блакитним повітрям, утворюючи єдиний клубок магії. Я спрямувала червоно-блакитну енергію в бік чорної матерії, яка утворила бар’єр. Відступила на два кроки та ще раз жбурнула клубок у бар’єр. Відчула, як земля під ногами почала вібрувати. Повернула голову до Калеба. З лісу вибігали строги. Дідько! Тільки їх не вистачало!

— Елізабет, рознеси цей клятий бар’єр! — крикнув Калеб й, перетворившись на варга, кинувся в бік строгів.

Я повернулася до бар’єра та безперервно атакувала поєднаною магією. Почувши ричання варга, озирнулася. Строги атакували Калеба з усіх боків. Однієї рукою продовжила атакувати бар’єр, іншою застосувала телекінез та відкинула строгів. Полум’я охопило моє тіло. Магія повітря сконцентрувалася в руках. Всю свою силу та міць кинула на бар’єр, безперервно атакуючи чорний згусток темної магії. На декілька метрів темна магія мене відкинула. Енергетична хвиля була настільки сильною, що мені прийшлося блокувала її. Коли бар’єр нарешті впав, метнулась до Калеба та, застосувавши поєднану магію, знищила варгів.

Впавши на землю, почала хапати повітря. Серце стукало так, що відбивалося у скронях. Повернувши голову, помітила, що Калеб перетворився на людину й без руху лежав на землі.

— Калебе! — закричала й, метнувшись до нього, доторкнулася до руки.

Він був оголений, але цей факт мене зовсім не збентежив.

— Калебе, відкрий очі! — по щоках потекли сльози. — Ти не можеш... мене покинути! Ти ж обіцяв!

— Я пам’ятаю свою обіцянку, — хриплим голосом вимовив чоловік.

Я витерла сльози на щоках. Зітхнула та накинулася на чоловіка з обіймами. Калеб обійняв за спину та почав гладити. Я притиснулася до нього всім тілом. Не хотіла, щоби хоч щось розділяло нас, і це не лише тому, що за всі століття свого існування я не втрачала захисника-варга у битвах, але й тому, що дуже сильно хвилювалася за Калеба, не лише як за варга, який був поєднаний зі мною магією, а хвилювалася, як за чоловіка, якого впустила у своє серце, навіть не дивлячись ні на що. Він обличчям занурився у моє волосся. Як би я не хотіла, щоб цей момент не зупинявся, але зрештою ми повинні діяти. Хтозна-кого ще чаклуни направлять до нас, хтозна-що взагалі чекає нас у поселенні...

— Тобі потрібно одягнутися, — прошепотіла й, піднявшись на ноги, відвернулася.

— Елізабет, ти що, засоромилася?

— Калебе, зараз не час... для цього! — зітхнувши, відповіла.

Відчула його долонь на плечах, знову зітхнула.

— Значить, ми повинні надолужити... втрачене!

Оглянулася. Калеб вже був одягнутим. Я дивилася в його сіро-блакитні очі, й по тілу проходило тепло, не моя магія, а саме те тепло, яке відчуває жінка... коли закохана...

— Ти сама відчуваєш, що наш зв’язок сильний! — сказав і провів пальцями по щоці.

— Тому ти так опирався відразу? — нахмурилася.

— Так, саме тому! Я відразу це відчув, варто було лише поглянути на тебе. Я думав, що це у всіх варгів таке було, але...

— Ти говорив з Еліасом?

— Говорив! Елізабет, шукаючи тебе, я втратив кохану жінку у боротьбі зі строгами. Я більше не хотів відчувати... але я дуже сильно помилявся!

— Ходімо, нам вже час!

Калеб нахмурився. Я взяла його за руку й вустами легенько доторкнулася вуст чоловіка.