Розділ 10

Я розплющила очі й побачила чисте, блакитне небо. З учорашнього вечора мало що пам’ятала, все було ніби в тумані. Повернулася на бік і побачила гілля. Я лежала на траві під великим та масивним дубом, який укрив мене своїм листям ніби простирадло.

— Вона прокинулася! Віддана прокинулася! — почула тоненький голосок.

Переді мною повстали три представники золотоволосих Тілвіт тег. Високі, стрункі створіння, які були володарями лісів. Поряд із трьома представниками Тілвіт тег була маленька фейрі. Я простягнула руку, й вона присіла на долоню та склала крила.

— Я Амін, принцеса фейрі, — сказала фейрі. — Тебе приніс варг і попрохав, щоб ми приглянули за тобою.

— А де сам... варг?

— Пішов! — повідомила принцеса фейрі й, змахнувши крильцями, злетіла.

— Пішов! — повторила вголос слова фейрі й піднялася на ноги.

Золотоволосі привіталися й повідомили, що король чекає. Тілвіт тег були досить дружнім народом і рідко дозволяли собі нечестиві вчинки, але не проти були побешкетувати. Всі без виключення золотоволосі ельфи мали надзвичайну неземну красу, довге руде волосся й середній людський зріст. Стосовно одягу, цей особливий лісовий народ надавав перевагу зеленому кольору, але також полюбляли носити одяг червоного, блакитного або білого кольору. Наряд зазвичай складався із зеленої куртки, темних штанів та червоної шапки або капелюха. Цей народ мав загострені догори вуха та перетинчасті ноги.

Коли вони покинули мене, я важко зітхнула. Голова гуділа, шлунок неприємно загурчав. Я хоча й відьма з безсмертною душею, але їсти все одно захотіла.

Оглянула себе. Вид мала жахливий. Подерта кофта, яка була вся в крові. Штани також були в плямах. Волосся скуйовдилося.

Не довго думаючи, вирушила вглиб лісу. Через декілька хвилин безтолкової ходьби помітила озеро. Хоча б щось хороше. Вмила обличчя й, піднявши очі, побачила Калеба.

— Я бачу, ти вже краще себе почуваєш! — вийшовши з озера в одних... плавках, промовив чоловік. — До лісу золотоволосих нас супроводжувала зграя Ліама.

— Ти вже встиг... покупатися! — гнівно промовила.

— Елізабет, що за тон? — нахмурився й наблизився до мене.

Я оглянула його з голови до ніг та, піднявши очі, зустрілась із хижим поглядом. Калеб схопив мене за талію та потягнув за собою. Я навіть не встигла й зойкнути, як плюхнулася у воду. Чоловік голосно засміявся.

— Що смішного? — викрикнула.

Калеб примружив очі й підплив до мене. Я обійняла себе руками, ніби захищалася... але від кого?

— Елізабет, розслабся! — спокійним тоном промовив чоловік.

Я зиркала на нього й не могла зрозуміти, що він хоче? Якщо зізнатися собі, то я сама не розуміла, які бажання володіють мною! Калеб доторкнувся до плеча й повільно почав розводити мої руки. Я не опиралася й дозволила проводити ці маніпуляції зі мною. Широко відкрила очі й глибоко почала дихати. Мокре волосся чоловіка спадало на обличчя. Хижий погляд сканував мене. Калеб усміхнувся та, доторкнувшись до кофти, почав підіймати її. Підняла руки й знову дозволила доторкнутися до себе й зняти кофту. Обхопила себе руками, адже хоча ми й були у воді по плечі, але все ж таки показувати свою наготу варгу не була готовою. Калеб обійняв мене за спину.

— Ти занадто... близько! — дивлячись у його сіро-блакитні очі, промовила.

— Це тебе хвилює? — усміхнувшись, запитав.

Я декілька разів закліпала. Чи мене хвилює його близькість? Дідько... так! Це було досить дивно, але так приємно. Відчула його теплий подих на шиї й примружила очі. Калеб повільно й обережно почав омивати спочатку мої руки, шию, потім спину. На плечі рана до кінця не зажила, слід від списа ще залишився. Коли Калеб губами доторкнувся до рани, від неочікуваності сіпнулася.

— Шшш... заспокойся!

— Калебе, навіщо ти це робиш? — серйозним тоном запитала.

— Я ж твій варг, тому й повинен захищати тебе! — хмикнув.

— Все вірно, захищати, а не спокушати!

Від моїх слів чоловік знову почав сміятися.

— Елізабет... — примружив очі.

Його щетина заколола мені щоку, але це так до біса було приємно, що я ніби та кішечка потерлась щокою й обхопила його шию руками, відчула, як мої груди торкалися грудей чоловіка. Калеб взяв мене за потилицю та почав омивати моє волосся. Це було вже занадто інтимно, і я, не втримавшись, відштовхнула чоловіка.

— Досить! — хапаючи повітря, ніби викинута на землю риба, вимовила.

Калеб підняв руки догори.

— Гаразд, не хвилюйся так!

— Ти не повинен... так робити! — гнівно промовила.

— Як так? — Калеб схилив набік голову.

— Йди до дідька, Калебе! Нестерпний! — фиркнула. — Не чіпай мене!

— Елізабет, заспокойся!

— Досить мене заспокоювати! — гаркнула. — Наш зв’язок... ти не маєш права чіпати мене... чи ще щось...

Я закусила нижню губу й замовкла. На березі нас вже чекали золотоволосі. Першим вийшов Калеб. Я поглянула на його широку спину й зітхнула. Сама відштовхнула його, чому ж тепер так тяжко на душі та гірко?