Розділ 9

— Ви нащадки моєї магії!

— Це ми зрозуміли! — відчувши гнів Ліама, зітхнула.

— Яких ще ви хочете від мене ще пояснень? — нахмурилася та відчула гнів, від чого повітря знову нагрілося.

— Елізабет, — до мене підійшов Калеб та обійняв за плечі, — заспокойся!

Чоловік почав гладити мене по спині. Тіло реагувало на його дотики та подих, від чого я дійсно почала заспокоюватися.

— Елізабет, ми без претензій! — спокійно сказала Амелія. — Ми просто хочемо зрозуміти, розібратися у всьому, адже все, що ми знали до цього, — зруйнувалося.

— Нічого не зруйнувалося, Амеліє! Якщо вас поєднала моя магія, значить, природа так забажала. Ви просто тепер знаєте правду, але я не хочу й не можу допустити, щоб вам загрожувала небезпека. За артефактами полюють чаклуни. Відьми, варги й інші магічні створіння, а також люди будуть у небезпеці, якщо я не зможу повернути магію чотирьох стихій природі!

— Чим ми можемо допомогти? — запитала Амелія.

Ліам закашлявся й перевів погляд на дівчину.

— Амеліє, я дійсно дуже рада, що познайомилася з вами! — підійшла до дівчини та взяла її за руку. — Не очікувала, що наше знайомство відбудеться в такі тяжкі часи. Ви, головне, бережіть себе, свою родину та ваше кохання! Якщо природа забажала, що ви повинні були зустрітися, і саме ти своїм даром врятувала Ліама, значить, я не даремно жила скільки століть та пройшла звивисту дорогу.

В очах в Амелії забриніли сльози. Вона міцно обійняла мене.

— Я також рада нашому знайомству! — через сльози усміхнувшись, вимовила дівчина.

— Наші дороги повинні розійтися, але це ще не значить, що ми не зустрінемося! До вас привела мене магія повітря... можливо, тому наша зустріч у чомусь й особлива!

Ліам мовчки споглядав за нами. По ньому видно було, що він заспокоївся, принаймні досить реалістично показував свій спокійний стан. Проводжаючи нас, Амелія додала:

— Крістіан і Медлін покинули місто, для нас всіх новина про вагітність Медлін була досить неочікуваною, але такою приємною!

— Крістіан все вірно зробив, що покинув місто. Зараз безпека дитини найважливіша. Ви також подумайте про нащадків! — серйозним тоном промовила.

Щічки Амелії відразу стали червоними, вона усміхнулася й опустила очі, проте Ліам так щиро засміявся та, обійнявши дівчину, поцілував її у скроню. Через декілька хвилин до будинку під’їхала чорна машина. Амелія поспішила назустріч чоловіку, який вийшов з автівки.

— Діду, яка приємна зустріч!

— Амеліє! — сивий чоловік поцілував дівчину в щоку.

Лія підійшла до нас із чоловіком та повідомила, що це її дід Бенедикт Даррел.

— Ваші друзі вже їдуть? — обіймаючи Амелію, запитав Бенедикт й пильно поглянув на мене.

— Приємно було познайомитися, Бенедикте! — швидко промовила. — Нам дійсно вже час вирушати в дорогу.

— Якщо раптом вам потрібна буде наша допомога, — сказав Ліам до Калеба, — знаєте, як можна покликати нас!

Калеб кивнув та, потиснувши руку Ліаму, сів у машину на пасажирське місце. Через декілька хвилин сіла і я.

— Дякую тобі, що так вчасно заспокоїв мене! — повернувшись до нього, промовила.

Сіро-блакитні очі пильно вдивлялися в мої. Чоловік примружився.

— Будь ласка, Елізабет! — від його низького голосу по тілу пробігли сироти.

Перший варг, який мене дратував, був неправильним з усякого погляду, але який зміг заспокоїти відьомську душу лише одним дотиком. Скільки століть живу, а такі дивні відчуття промайнули вперше. Калеб схилив голову на сидіння й заплющив очі. Бачила, як спокійно підіймається його грудна клітка, й усміхнулася. Відчула себе школяркою, яка заглядається на привабливих юнаків. Зітхнула та перевела погляд на дорогу.

Виїхавши на порожню трасу, стиснула кермо. Туман почав окутувати дорогу. Включила фари. Тривога підступала до горла, ніби та неприємна нудота. Темна ніч заполонила землю та загребла все у свої володіння. Я ще міцніше стиснула кермо. У тумані побачила тіні, й це мене дуже сильно спантеличило. Поглянула на спідометр, сто вісімдесят кілометрів...

— Елізабет, зупини машину! Негайно! — крикнув Калеб.

Я почала гальмувати.

— Елізабет, обережно!

У темряві розгледіла, як щось стрімко летить у наш бік. Калеб перехопив кермо, але було вже пізно... Спис пробив скло та врізався в плече. Я закричала від болю й силою телекінезу зупинила машину. Знову застосувала силу й виштовхнула списа з плеча. З горла вирвався крик. З плеча полилася кров. Калеб вийшов із машини та метнувся до мене. Обережно взяв на руки та витягнув із машини. Туман окутав нас, а разом із ним — і тіні.

— Вони знайшли мене!

— Елізабет, тікай якомога швидше, — промовив Калеб і поставив мене на ноги.

— Я не покину тебе! — твердо сказала.

— А я не можу втратити тебе! — серйозно сказав чоловік.

Якась сила відштовхнула мене від Калеба, і я плюхнулася на спину. Повернула голову й побачила їх! Калеб заричав та, перетворившись на варга, накинувся на чаклунів! Я встала на одне коліно та пальчиками доторкнулася до землі. Заплющила очі. По тілу пройшовся струм, сила, магія вогню! Вона виривалася назовні, і я її не стримувала.