Розділ 6

Фари машини прорізали сутінки та туман. Елізабет стиснула кермо та зупинила машину на узбіччі. Фари не виключала, тому бачила дорогу, яка вела у  Фаллакс. Місто, яке було моїм притулком у тілі Йоланди та Дейзі! У скронях почало пульсувати. Прижмурилася й глибоко вдихнула. Відчувши легке поколювання на кінчиках пальців, поглянула на руки. На долонях ледве майоріло блакитне світло. Магія повітря! Вона відчуває, що я поряд. Кожна частинка мого тіла та душа чекали її повернення!

— Елізабет, з тобою все добре? — у думки увірвався голос Калеба. Я повернула до нього голову. — Можливо, я знову сяду за кермо? — стурбовано запитав і легко доторкнувся до плеча.

Відвернувшись від чоловіка, схилила голову на кермо й прошепотіла:

— Дай мені кілька хвилин.

Раніше думала, що, роз’єднавши магію, зможу захистити її, але сила, дана від природи, має велику спокусу для чаклунів та невіданих людей. Володіти магією чотирьох стихій — це не лише спокуса, яка потім може знищити, але й відповідальність перед самою природою. В лихих руках магія може стати нищівною! І це не вона розбещує, це самі створіння знищують її сутність та іскру!

Піднявши голову, завела машину та виїхала на дорогу, але чомусь внутрішнє відчуття кричало зупинитися. Неочікувано почули завивання вовка, таке протяжне, що сироти пішли по шкірі.

— Зупинися! — наказав Калеб.

Виття становилось більш пронизливим. Різко натиснула на гальма. Калеб вискочив з автівки, за ним побігла і я. У сутінках побачили створінь строгів, мерзенних істот, які були створені магією чаклунів. Вони мали обвуглене, людське тіло, кігті та силу перевертня. Кровожерливі страшні чудовиська, відчувши нашу присутність, насторожилися та, коли відійшли від здобичі, почали принюхуватись. Лише тоді ми змогли розгледіти поранене вовченя.

— Строги! — гаркнув Калеб.

— Чекай! — я схопила його за руку. — Це небезпечно для тебе!

Очі Калеба стали помаранчевими.

— Я чую запахи! — промовив один зі строгів.

Чоловік різко сіпнувся та, заричавши, стрімко накинувся на строга.

— Калебе, стій! — закричала.

Силою думки відкинула строгів, і вийшли на галявину. Доки Калеб пробирався до вовченяти, для його оборони я застосувала магію вогню й не помітила, як один з істот підступив ззаду. Удар прийшовся по стегну та спині. Я закричала, впала на коліна й підняла голову. Строги почали оточувати мене з усіх боків. Магія вогню пульсувала у долонях та бажала вирватися назовні.

— Рятуй вовченя! — викрикнула, коли помітила, що Калеб зупинився.

Піднявшись на ноги, створила захисний купол та силою телекінезу розкидала істот у різні боки. Пролунало протяжне виття. З лісу вийшла зграя вовків, і вони відразу ж накинулися на строгів. Розпочалася бійня.

— Ліаме, стій! — почувши жіночий голос, оглянулася.

Перед мною повстав вожак зграї із червоними очима та чорним, ніби ніч, хутром. В цю саме хвилину перетворився й Калеб. Він, як один із представників родини варгів, був більшим, ніж перевертні. Його шерсть стала дибки. Він загарчав, вискаливши зуби, й метнувся у бік вожака.

— Калебе, зупинися! — закричала й стала посеред варга та перевертня.

З лісу вибігла дівчина з довгим каштановим волоссям. Помітивши, що один зі строгів напав на дівчину, силою телекінезу відштовхнула її й направила вогонь на строга. Вожак зграї метнувся до людини. Вовки завили, розриваючи обвуглені тіла строгів.

— Зупиніться! — викрикнула, але було пізно. Яд строгів вже проник у тіла перевертнів.

Тим часом, доки Калеб захищав мене, два вовки впали на землю від конвульсій та миттєво перетворилися на людей. Я створила вогняний бар’єр, який стримував строгів.

— Відклич своїх вовків! — звернулася до вожака та перевела погляд на дівчину.

Вона доторкнулася до вожака. Вовк повернув морду до дівчини, потім повернувся до мене та вискалився.

— Відклич своїх вовків! Негайно! — закричала.

Я стиснула кулаки. У долонях пульсувала магія вогню. Руки, обличчя покрилися червоними тріщинками, а очі стали яскраво-червоними. Вовки відійшли, і я направила магію на строгів, яка зжерла їхні тіла зсередини.

Галявина запала вогнем. Вовки завиваючи відступили. Повітря наповнилося жаром, і попіл від тіл строгів покрив землю. Коли останній строг був знищений, впала на коліна й відчула, як серце вистрибувало з грудей. Оглянулася й, побачивши вовченя, почала пробиратися до нього, але вожак став переді мною та заричав. Калеб метнувся до вожака та, заричавши, схопив його за бік. На Калеба стрибнули вовки та почав гризти його. Між ними розпочалася сутичка. Відкинувши силою телекінезу двох вовків від мого варга, піднялася на ноги й створила між ними вогняний бар’єр.

До мене підбігла дівчина.

— Ліаме, дозволь їй допомогти! — взявши мене за плечі, промовила дівчина. — Зупиніться! Я прошу вас!

Нас оточили вовки.

— Калебе, досить! — помітила, як Калеб обходить бар’єр із вогню та ричить на вожака. — Вовченя помирає, двоє перевертнів також довго не витримають. Яд строгів вже проник у їхні тіла! — поглянувши у червоні очі вожака, промовила.